Світлана Гавриленко – «Яке солодке і суворе слово Незалежність»

«У незалежної держави повинна бути своя історична пам’ять

і своя національна гідність!»

Євген Сверстюк

1989 рік… З радянських концтаборів починають повертатися виживші українські політв’язні: Степан Хмара, В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, Євген Сверстюк та інші, яких Україна висуває народними депутатами у Верховну Раду…

Прибалтика бореться за свою свободу…

Шахтарський страйковий рух на Донбасі…

Генерал КДБ Калугін попереджає націонал-демократів Донеччини про засланих з Москви офіцерів цієї страшної організації з метою покласти шахтарів на лопатки, відволікти від політичних вимог і спрямувати їх до «ковбасних інтересів». Воно так і вийшло…

У Верховній Раді СРСР створюється перша опозиція, так звана «демократична платформа» з 5 співголовами: Єльцин, Собчак, Станкевич, Афанасьєв, Попов…

1991 рік – II страйковий рух шахтарів Донбасу та Кузбасу…

В повітрі висить ідея створення «Криворізько-Донецької автономної республіки » - з метою відірвати Донбас від України…

3 березня 1991 рік. Вперше у Красноармійську націонал-демократи на приступках палацу культури ім.. В. Леніна під синьо-жовтими прапорами проводять мітинг «Україні – незалежність і демократію!». Ох! Як було страшно. Але діяли ми рішуче! Мітинг зібрав до 1 тис. людей. Мої дорогі побратими патріоти: Олексій Загреба, Василь Тахтаров, Володимир Кусуров, Юрій Рубець, Сергій Назаренко, Ганна Катюха, Євген Хазов, Юрій Лавріщев, Анатолій Євтушевський та інші…Пам’ятаю і шаную! На допомогу приїхали рухівці з Димитріва. Була прийнята резолюція мітингу: «Донбас – це Україна! Україні – незалежність!» - як сучасно все звучить. Резолюція була відправлена до Верховної Ради СРСР. Дійсно, солодке, мужнє і сурове слово – Незалежність! Земляки, подивіться на наші обличчя на цих незабутніх світлинах…

Був серед нас і зрадник – Олександр Аладін. Тоді першим він повісив український прапор на будинку «пожарної» (зараз «Люкс»), а пізніше, з 2011 року, він уже очолював партію «Руський блок» і бігав на референдумі з російським трьохкольором 11 травня 2014 року по площі, а зараз він працює активним московським тролем під псевдо «Іван» в інформаційній війні на нашому сайті 06239. Такі справи…

Початок серпня 1991 рік… До нашого міста вперше приїхала делегація української діаспори з Канади та учасники «студентської революції на асфальті», серед них – майбутній віце-прем’ єр нашого уряду В’ячеслав Кириленко, який тоді ще влітку 1991 року перейнявся нашою ідеєю спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку у Красноармійську. Пам’ятний знак Тарасу ми заклали у центрі площі за рішенням міської ради разом з головою Миколою Приймаченком у 2006 році, освятили його, та, нажаль, виснажлива боротьба за спорудження самого пам’ятника ведеться патріотами 11 років, а конкретних дій міської влади – не спостерігаємо!

Пізніше у нашому місті українськими патріотами були проведені політичні мітинги:

На стадіоні парку «Ювілейний» «Україні – державність і демократію!» 16 липня 1991 року
6 жовтня 1991 року на приступках палацу культури ім. В. Леніна політичній мітинг «Ні автономії Донбасу!»…

Путч у Москві 19 серпня 1991 року застав мене у Тернополі, куди я була запрошена на перепоховання вояків УПА. ..

А 24 серпня 1991 року я відчувала себе частинкою всієї України, коли ми разом стояли біля стін Верховної Ради у Києві зі сторони Маріїнського парку. Був спекотний день. Ми напружено чекали рішення. В цей час до Верховної Ради Української РСР через натовп пробиралися депутати Верховної Ради СРСР - Собчак, Станкевич і Шаповаленко, які прилетіли з Москви. Вони вигукували нам : «Зачем вам ваша Незалежность? Мы – славянские братья! Мы – единый советский народ! Нужно жить вместе!» - Цікаво, начебто демократи, але як же це укорінилося у московітів, що вони – «старшие братья!». Ми в ту мить бачили на їхніх обличчях острах і докір. Але в єдиному прекрасному пориві ми разом їм у відповідь скандували: «Незалежність! Незалежність! Незалежність!»…

І нарешті настала та незабутня солодка мить, коли розчинилися бокові двері Верховної Ради і до нас вийшли українські патріоти-депутати: Чорновіл, Лук’яненко, Ємець, Хмара… Чорновіл вигукнув: «Прийняли акт! Україна – Незалежна суверенна держава!». Наші серця билися як єдине серце і ми у відповідь в один унісон вигукнули: «»Слава Україні! Слава Незалежній Україні». А наші національні керманичі у відповідь: «Героям Слава!». А ми: «Слава! Слава! Слава!»… Прекрасна незабутня мить! Ейфорія!...

Ох! Як би ж ми тоді пізніше, у 1994 році, вибрали Президентом Чорновіла! Може, все наше життя було б інакшим. Але все вирішує Час…Цей Час прийшов пізніше. А тоді московіти казали: «Незалежность дана хохлам без единой капельки крови!». - Ні, сусіди! Кровію кращих доньок та синів України орошена ця прекрасна земля.

І зараз орошується. Свобода не дається без крові… Але Час, великий Час все одно працює на Україну!...

Коли я сиділа у фойє палацу культури, де проходило прощання з Владиславом Казаріним - а він ріс в моєму дворі, потім мужнів і наливався національним українським духом, приймаючи участь у наших патріотичних ходах і мітингах, потім були Піски, Аєропорт, Бутівка, Дебальцево, де обірвалось його земне життя… Прощатися з ним прийшло багато людей: і молодих, і зрілих, і старих...А потім на площі до мене прийшло відкриття – ми з «населения» на російський лад перетворюємося таки в український народ! Незалежно від свого національного походження. І це багато що значить. Ми не гірше інших народів, а в чомусь і кращі…

Попереду перетворення українського народу в вищу стадію – українську націю. Ми витримаємо все. Ми переможемо в цій боротьбі з ворогом за нашу свободу і незалежність. Ми розбудуємо нашу Україну та будемо жити краще.

Дорогі земляки! З святом нас, з великим святом Незалежності України!

З нами Бог і Україна!

Слава Україні! – Героям Слава!

Лектор-методист Центру «Українознавство» Світлана Гавриленко

htmlimage (4)

htmlimage (3)

Красноармійськ. 3 березня 1991 рік. Мітинг "Ураїні - Незалежність і демократію".

htmlimage (5)