Светлана Гавриленко о новом названии для Красноармейска: «Давайте ж і ми знімемо радянську полуду з очей і мозку й повернемось до своїх корінь»

Процесс декоммунизации и, как следствие, грядущее переименование Красноармейска – в числе неизменно актуальных, животрепещущих и горячо обсуждаемых тем. Остается всего 10 дней до того момента, когда наш город, в соответствии с Указом президента Украины Петра Порошенко, получит свое новое имя. Каким оно должно быть, чтобы горожане наконец-то ощутили подлинную гордость за собственную страну и ее многовековую, трагичную и исполненную патриотизма и чести историю? Ответ на этот вопрос журналистам 06239.com.ua дала лектор-методист Центра «Українознавство», председатель комитета по державной идеологии, культуре и духовности Общественного совета Красноармейска Светлана Гавриленко:

 «У незалежної держави має бути своя історична пам'ять і своя національна гідність»

Євген Сверстюк

- Світлано Миколаївно, до якого часу жителі Красноармійська мають прийняти рішення щодо нової назви рідного міста?

- До 21 грудня 2015 року нам продовжили можливість самім дати назву нашому місту і відіслати свою пропозицію у Верховну Раду, Інститут Національної Пам’яті та Голові обласної адміністрації Павлу Жебрівському.

Хоче цього хтось чи не хоче, але згідно Указу Президента, назву міста треба змінювати. Інакше за нас це зробить Інститут Національної Пам’яті.

Йде процес дерусифікації та декомунізації – процес повернення до нашої української історії. Навіть у топоніміці! І це вірно – кожна шануюча себе країна спирається на свої підвалини, на своє національне коріння.

Давайте ж і ми знімемо радянську полуду з очей і мозку й повернемось до своїх корінь. Бо ми не гірші за інших, а в чомусь і кращі!

Тим паче, що не тільки Європа, але й Америка знають про нас те, що нам було заборонено знати «старшим братом». Ми – найдревніша нація в Європі! Ще 7,5 тисяч років тому наші пращури заснували тут, у Північній Припонтиді - у центрі Європи – велику землеробську цивілізацію Аратту, звідки достеменно почався величезний хід післяпотопної всесвітньої історії. На цій, Богом даній землі - безкрайніх степах і родючому чорноземі – народився невмирущий код світового годувальника – хлібороба. Отакі ми українці!

Нас знищували, топтали, косили голодоморами, гнали у рабство, розкидували по всім світам, знищували навіть нашу топоніміку… А ми завжди відроджувалися. Бо були, є і будемо вовіки!

І зараз Бог дає нам шанс відродитися. Московські посіпаки нав’язували і нав’язують нам свій міф, що вони – «великороси», ми – «малороси», а земля Донеччини – це так звана «Новоросія».

- Розкажіть, будь ласка, докладніше про історію цього великого краю, ім’я якому – Донеччина.

 - Давайте розберемося, чим обумовлена така тактика і чому багато моїх земляків ніяк не хочуть знімати совкову зазомбованість і розлучатися з нав’язаною комуністичним режимом назвою «Красноармійськ».

Майже всі знають, що здавен тут було Дике поле - безкрайні степи, через які рухалися різні кочівники, інколи осідаючи тут і навіть утворюючи свої держави. Минав час і різні народи та племена залишали на цій землі свій слід… Споконвіку руси-українці боролися за рідну землю з ворогами, рясно поливаючи її своєю кров’ю і кров’ю ворогів…

Здавна, з часів могутньої Київської Русі, наші пращури торили через Дике поле торгові шляхи на Схід, створювали зимівники і намагалися заселяти цей неспокійний край. А кочові орди торили свої шляхи, по яким гнали цінний товар – полонених русичів – і продавали їх у рабство сусіднім володарям.

У 1552 році українським аристократом, нащадком династії Рюриковичів, князем Дмитром Вишневецьким, прозваному в народі Байдою, на дніпровському острові Хортиця була створена славна Запорізька Січ. Це унікальний лицарський орден, який захищав від невірних і православну віру, і Україну. Відтоді й пішло підняте на щит гасло: «З нами Бог і Україна!».

- Час і необхідність створення Запорізької Січі зрозумілі. Але яким чином цей лицарський орден відноситься до нас?

- 4 вересня 1578 року польський король Стефан Баторій, під протекторатом якого знаходилася на той час Україна, видав Указ: «Угода з низовим козацтвом, згідно якому окреслюються кордони й територія, підконтрольні Війську Запорізькому ліворуч від Дніпра через річки Синюху, Самару та через степ до Дону».

Отже, землі нашого міста й оточуючих його сіл були на стику козацьких паланок – Самарської та Кальміуської.

 - Як же розвивались події далі? Чому ми забули власну історію?

 - Російською імперською владою, а пізніше «советской» було знищено всі спогади і докази про те, що це – земля українського козацтва. Але, дорогі мої земляки, назва Хутору Запорізького за Динзаводом по дорозі на Родинське якимось дивом, за Божим промислом, залишилася!

У пам’яті старих хуторян залишився спогад про Чумацький шлях, який пролягав через цей зимівник на Бахмут (Артемівськ) за сіллю.

Я думаю, що ми-таки повернемо нашу історичну пам'ять і поставимо на цьому шляху православний хрест, а може ще й спорудимо капличку Київського Патріархату, бо у нашому місті, наче сарана, засів Патріархат Московський. Друзі! Невже ослаб наш козацький славний дух?!

 - Я з Вами згодна. Але чому мислення наше й досі залишається прорадянським, а більша частина старшого покоління, як наслідок, хоче повернутись у Радянський Союз?

 - Великий сором забувати своє коріння і свою історію, а ще гірше – відмовлятися від них. Ну яка ж ми, дорогі земляки, в біса «Новоросія» і «Путинский русский мир»?! Ми – велика нація, ми зобов’язані повернути нашу гідність і скинути нав’язані так званим «старшим братом» образливі назви «Новоросія» та «Малоросія».

Ми повернемо – і вже повертаємо - нашу вкрадену Московією древню святу назву – Русь, бо ми – нащадки великої Київської Русі. А історія Російської Федерації зовсім інша.

Битва за місце в історії продовжується. Відчуваєте, шановне товариство, зв'язок боротьби за Русь-Україну з боротьбою за історичну назву нашого міста?..

Давайте проаналізуємо ще й те, що нам пропонують наспіх створена «робоча група» і «заїжджі радники»: це назви Прокоф’євськ, Леонтович та Щедрик. Пробачте, радники, при всій повазі до Вас, ми, сподіваюся, будемо приймати назву міста назавжди. Давайте підійдемо до цієї важливої події серйозно.

Ми ж будемо створювати й новий герб міста. Що ж ми, в середину герба помістимо рояль чи скрипку чи, може, диригентську паличку Леонтовича? Це дуже нагадує пальму в гербі Донецької області. Це нонсенс! Хіба цим дихає історія цієї землі?..

Я думаю, що наше місто було, є і буде західними воротами Донеччини у Центральну Україну, шляхом на Дніпропетровськ та Запоріжжя. Зв'язок минулого, сучасного і нашого майбуття – ось про що повинні ми міркувати, шукаючи назву міста.

- За якими критеріями пропонуються назви Прокоф’євськ, Леонтович та Щедрик для Красноармійська?

 - Ця назва повинна відповідати і історичній, і ідейно-об’єднуючій значущості цієї землі. Тим паче, сучасне головне гасло «Донбас – це Україна!» говорить про територіальну неподільність та цілісність України.

Чи відповідає цим критеріям Прокоф’євськ? Я думаю, що не відповідає. Є у великого радянського композитора Олександра Прокоф’єва  у селі Красному, де він народився, і пам’ятник йому, і музей і там же у селі проходять всеукраїнські фестивалі фортепіанної музики. Бувають на цих фестивалях і закордонні гості. Все упорядковано традиційно. Захоче район перейменувати село Красне у Прокоф’євку – це їхня справа.

Чи відповідають критеріям назви Леонтович та Щедрик? Вірно, що тут кілька років жив і керував хором залізничників видатний український композитор Микола Леонтович. Наша музична школа носить його ім’я, є у місті йому пам’ятна дошка, є і вулиця. Давайте, друзі, після 10-літньої боротьби за Шевченка спорудимо-таки Великому сину України пам’ятник на законному місці – у центрі нашої площі, а потім на подвір’ї музичної школи спроможемося поставити погруддя Миколі Леонтовичу.

Що стосується назви міста, моя думка збігається з думкою краєзнавця Петра Гайворонського, колективу Шахтоуправління «Покровське», його керівника Леоніда Байсарова та патріотично налаштованих громадських об’єднань міста. Так, наша земля дихає історією козацької слави. Так, ми є західними воротами Донбасу. Так, ми – за територіальну цілісність України. Так, ми – проти війни. А покровителькою Русі-України, її захисницею, є Матінка Божа, Діва Марія.

Ще з 860 року нашої ери, коли Матінка Божа захистила Константинополь від мусульман та поганів-русичів, свідком чого став князь Аскольд, Діва Марія є покровителькою та заступницею України. А 1 жовтня 860 року (по новому стилю це 14 жовтня) князь Аскольд, вражений побаченим святим видінням заступниці під Константинополем, повернувся до Києва з походу на Візантію та, охрестившись сам, охрестив й свою родину та військо.

З тої пори свято Покрови Божої Матері стало улюбленим святом нашого народу.

 - Як традиція святкування прийшла на землі Донеччини?

 - Запорозькі козаки, ідучи в похід, неодмінно брали з собою ікону Покрови Божої Матері, яку вважали своєю заступницею. Церква Святої Покрови буда головним храмом запорозьких козаків.

Нарешті, Указом Президента День Покрови став Днем Захисника України, як і історично тому належить. А оскільки Донеччина – це «Землі Вольностей Запорозьких», що історичним містком протягнулись у нашу сучасність, коли наша українська заступниця Матінка Божа не пустила війну в наше місто і не перетворила його в руїни, наш обов’язок – назвати місто Покрова.

Російською мовою ця назва звучить як «Покров», українською – «Покрова», а оскільки наше місто – невід’ємна частина України, то давайте шанувати себе й нашу країну з її мовою та традиціями.

Покровськ – це теж російська калька (Комсомольськ, Хабаровськ, Новосибірськ, Загорськ і тому подібні). На «а» закінчується багато назв українських міст (Сміла, Золотоноша, Ахтирка, Буда та інші).

Я думаю, і герб буде гарним і символічним, якщо у його центрі буде зображення нашої Захисниці – Матінки Божої, яка простягне свою покрову над нами та над нашим містом.

А терикони, залізничний вокзал, козацька атрибутика – це вже доповнення. Шануймо нашу православну віру, традиції та нашу історію. Тому сподіваємося: назва «Покрова» для нашого міста – майбуття, назавжди. Бо ця назва, на наш погляд, відповідає усім критеріям: і історичній пам’яті, і об’єднуючій ідеї, і викликам сучасності.

Шануймося, бо ми того варті!

Изложение
( 0 оценок )
Актуальность
( 0 оценок )
Автор
( 0 оценок )

Отзывы и комментарии

Написать отзыв
Написать комментарий

Отзыв - это мнение или оценка людей, которые хотят передать опыт или впечатления другим пользователями нашего сайта с обязательной аргументацией оставленного отзыва.
 
Основной принцип - «посетил - отпишись». 
Ваш отзыв поможет многим принять правильное решение

 Комментарии предназначены для общения и обсуждения , а также для выяснения интересующих вопросов

Не допускается: использование ненормативной лексики, угроз или оскорблений; непосредственное сравнение с другими конкурирующими компаниями; безосновательные заявления, оскорбляющие деятельность компании и/или ее услуги; размещение ссылок на сторонние интернет-ресурсы; реклама и самореклама.

Введите email:
Ваш e-mail не будет показываться на сайте
или Авторизуйтесь , для написания отзыва
Изложение
0/12
Актуальность
0/12
Автор
0/12
Отзыв:
Загрузить фото:
Выбрать
Ответственный за раздел
Анна Денисенко
Доброго времени суток, уважаемые читатели!
Просим обращаться к редакции сайта с интересующими Вас вопросами. Нам важно знать именно Ваше мнение. Мы работаем для Вас!!!
066-654-64-64
Skype: denisenko_anna25