06239.com.ua

Светлана Гавриленко: «Як в нації вождя нема, тоді вожді її поети!»

19 марта сего года свое 86-летие отметит гениальная украинская поэтесса и писательница Лина Костенко. Вместе с лектором-методистом Центра «Украинознавство» и председателем комитета по державной идеологии, культуре и духовности Общественного совета Красноармейска Светланой Гавриленко сайт 06239.com.ua публикует увлекательное и подробное эссе, приуроченное ко дню рождения великой мастерицы украинского литературного слова и посвященное ее творческому становлению, многогранности личности Лины Васильевны и удивительному дару пророчества, который поэтесса облекла в стихотворные строки:

«На одній із минулих «толок» ток-шоу «Велика політика» Євгена Кисельова на питання народного депутата Олени Бондаренко про те, чи має сьогодні Україна великого письменника, голова Спілки письменників України та голова комітету по культурі Верховної Ради Володимир Яворівський відповів: «Україна має Велику поетесу сучасності – Ліну Костенко».

Фахівці по силі поетичного і пророчого дару серед українських поетес відокремлюють трьох: Марусю Чурай – легендарну українську Сафо XVII століття, Лесю Українку та нашу сучасницю Ліну Костенко. Те, що остання не має Нобелівської премії, Яворівський пояснює особистою скромністю поетеси та відсутністю перекладів її поезії на інші мови.

Ми відчуваємо незрівнянний талант Ліни Костенко. Майбутня поетеса народилась 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві, що у 80 км від Києва. Своєрідний дух прадавнини витав над цими високими берегами Дніпра… Трипілля, народні повстання під проводом Павлюка, Гуні, Остряниці… Місто не раз споряджало своїх воїнів у походи Богдана Хмельницького. Ржищів був свідком багатовікової боротьби українського народу за волю. Про все це допитливій дівчинці розповідав батько. А знав він навдивовижу багато. Походив з козацького роду. Працюючи в школі у Ржищеві, а потім у Києві, викладав мало не всі предмети, знав дванадцять іноземних мов, що свідчить про його видатні здібності. Можливо, аура старовини, якою був оповитий Ржищев, та її батьки сприяли зародженню майбутнього вміння Ліни Костенко слухати «голос віків».

Одного разу забрали батька на цілих десять років, назвали «ворогом народу» за те, що був українським інтелігентом, що багато знав і розумів. Далі – страшна війна, гірка доля біженців. Брели зі своїм нехитрим скарбом по грузьких дорогах, мокли під осіннім дощем у степу, просилися переночувати у незнайомих людей:

«…Чужа бабуся ковдрою укриє,

Своє розкаже, ваше розпита.

І ні копійки ж бо не візьме зроду,

Бо що ви, люди, на чужій біді?!

А може, то в душі свого народу

Я прихилила голову тоді?».

Останні два рядки цієї поезії говорять про зародження тої великої поваги і любові до свого народу, що стане важливою рушійною силою у її творчості. Значно пізніше, коли Ліна Костенко, вже визнана поетеса, пройде через нелегкі випробування, в яких могла загубитись віра у все і вся, цей спогад та й пізніше «чорнобильські мандри», віра в одвічну доброту народну, надаватиме Ліні сил. І в неї не раз з’являться слова, що випромінюватимуть якусь особливу зрідненість із ним:

«Різні бувають естафети.

Передають поетам поети

З душі в душу,

Із мови в мову

Свободу духа і правду слова,

Не промінявши на речі тлінні –

На славолюбство і на вигоду.

І не зронивши.

Бо звук падіння

Озветься болем в душі народу».

Як у кожного великого поета, у всіх віршах Ліни Костенко присутня багатогранність, але майже всюди просвічує зрідненість поетеси з плоттю, кров’ю і душею народу. Писати вірші Ліна почала в 14 років. Захоплення було серйозним і, як виявилося, стало долею. З її тогочасних поезій найбільш проникливі здогадувалися, що в неї рідкісне обдарування, що вона – діамант, який потребує тільки огранення. У 1951 році Ліна Костенко робить рішучий крок – залишає Київський педагогічний інститут, де до цього навчалася. Витримавши дуже вимогливий творчий конкурс, Ліна стає студенткою Московського літературного інституту – єдиного на той час закладу, в якому здобували освіту майбутні майстри художнього слова, молоді люди з усіх кінців тогочасного СРСР і не тільки. У стінах інституту панував дух вільнодумства, який не могли пригасити жодні парткоми та інші органи. Після смерті Сталіна у 1953 році розпочався період «хрущовської відлиги». Зі сталінських концтаборів поверталися репресовані. Все сміливіше і розкутіше ставали письменники, театральні діячі. Поетичне слово було найбільш популярним серед інших видів літератури. Це був час знаменитих московських поетів Євгена Євтушенко, Роберта Рождественського, Белли Ахмадуліної…

У багатонаціональному студентському середовищі прокидалася придушена національна свідомість. Кожен із студентів постійно думав про непросту долю свого народу у «дружній сім’ї братніх народів», як тоді говорилось про СРСР. А інакше і не могло бути, бо якщо людина від природи наділена художнім даром, то вона загострено відчуває прив’язаність до свого народу, до рідної мови. На цьому святі національного пробудження молода поетеса відчувала себе щасливою. Вона, донька репресованого українського інтелігента, добре знала, скільки письменників було розстріляно і заслано на Соловки. Пам’ятала, які моральні тортури влаштували Володимиру Сосюрі за його поезію «Любіть Україну». В інституті Ліна гідно представляла українську поезію. І викладачі, і студенти були переконані: Костенко – майбутня знаменитість.

Закінчивши із відзнакою інститут, Ліна повертається у Київ. Вона розуміла, що незважаючи на гальмування процесу десталінізації, в Україні все ж відбувалися зрушення. Офіціозна поезія змінювала свою тематику, переставши славити Сталіна, за добре продуманими вказівками зверху почала кадити фіміам перед портретами Леніна. Ліна не відгукувалась на «червоні дати» календаря. Натомість читач зустрічався у її перших збірках з поезією, де простежувався самобутній осмислений погляд на світ. Рух «шістдесятників» ширився і поглиблювався. У Києві почав діяти клуб творчої молоді. Величезною популярністю користувалися Дмитро Павличко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Дзюба, Євген Сверстюк… Ідея українського відродження набувала все більшого поширення. У 1965 році комуністична влада вдалася до арештів. Інкримінували неіснуючі злочини. Судили і відправляли до концтаборів. Ліна Костенко, як помітна серед шістдесятників постать, була під особливим наглядом, бо вона завжди відрізнялася сміливістю й прямотою своїх висловлювань. Над головою поетеси «збиралися хмари». Арешт міг відбутися будь-якого дня, але її обминули… І не тому, що вона в той час була матір’ю двох дітей. Василь Стус тоді майже не друкувався і його заарештували. Поезію ж Ліни знали і любили, вона була дуже популярною. Арешт відомої поетеси міг би викликати велику хвилю протесту як в Україні, так і за її межами. Вихід було знайдено в ізолюванні – 16 років замовчування творчості.

Ліна Костенко робила все можливе, аби прорвати штучно створену глуху облогу, але ім’я талановитої поетеси стояло першим у «чорному списку» творців. Ліна не корилася і писала. Збірник поезій «Княжа гора» (1972) рецензує Леонід Первомайський: «Ліна Костенко – яскрава і самобутня творча індивідуальність з власним усталеним світорозумінням».

Директор видавництва «Радянський письменник» пише у своїй доповіді до ЦК КПУ: «Більшість її поезій відверто антирадянського та пронаціоналістичного характеру… Я запросив поетесу на розмову. Бесіда тривала три години – вона ні до чого не привела. Ліна Костенко заявила про те, що її політичні концепції – то її свідоме переконання і жодних поступок комуністичній ідеології вона робити не збирається».

Переслідування прогресивних митців чиновники виправдовували демагогічними заявами про власну відданість «комуністичним ідеалам» та «своєму народові». На що отримали від Ліни Костенко убивчу відповідь:

«Номенклатурні дурні, бюрократи,

Пласкі мурмила в квадратурі рам!

Ваш інтелект не зважить на карати,

А щонайбільше просто на сто грам.

Поету важко. Він шукає істин.

Ми – джини в закоркованих пляшках.

А ви, хто ви, які ж ви комуністи?

Ви ж комунізм вдавили в пелюшках!».

Збірка поезій «Княжа гора» так і не вийшла з друку. Справжній переполох серед чиновників від літератури викликав рукопис історичного роману в віршах «Маруся Чурай». Довгих шість років поневірявся він по видавництвам. Які тільки недоліки йому не приписували, писали про його «лжеісторичні концепції», про «фетишизацію»… Але роман, який вийшов з друку 1979 року, швидко здобув всенародну любов. Його вивчають школярі й студенти. Якби не тільки вивчали, а й читали! Бо в ньому не тільки про трагічне кохання Марусі Чурай, про місце митця у суспільстві – тут постають проблеми історії нашого народу, історичної пам’яті, спадковості поколінь, збереження святинь наших. Торкається Ліна Костенко і проблеми справжніх героїв, ідеалів та духовності, писемної культури України. Однією з ключових є проблема вірності та зради. І не тільки у коханні. Просліджується паралель з більшими зрадами – Батьківщині. Доля героїні у романі зливається з долею народу. Сама Маруся виступає як символ України, її духовної величі:

«Це дівчина не просто так Маруся.

Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

Звитяги наші, муки і руїни

Безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була, як голос України,

Що клекотів у наших корогвах».

Отже, читаймо «Марусю Чурай»!

Прекрасна лірика поетеси формується чотирма тематичними епіцентрами. Вони позначаються ключовими словами: пам'ять, творчість, любов, природа. Її дитинство, «вбите на війні». Моторошна, жахлива атмосфера воєнних років сприймалася дитячим розумом, свідомістю, почуттями лише через ланцюг жахливих контрастів: «Мій перший вірш, написаний в окопі: захлиналась наша переправа шаленим шквалом полум’я й води; був білий світ не білий вже, а чорний, вогняна ніч просвічувала дню; мені б ще гратись в піжмурки і класи, а я писала вірші про фугаси, а я вже смерть побачила впритул…».

Страшне відлуння війни чується в поезії «Пастораль XX сторіччя»: «Тут обелісків ціла рота. Лежать наморені солдати, а не проживши й півжиття. Не забувайте, люди, тих, хто пішов із життя. Їм потрібна ваша пам'ять. А вам пам'ять про них – ще більше».

Найголовнішим для поетеси завжди були такі слова: «Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш – то уже навіки». Тема митця і мистецтва завжди хвилює поетесу. Вона розмірковує про саму філософську сутність мистецтва, його роль у житті народу. Величезне значення мистецтва справжніх митців Ліна Костенко порівнює з Атлантами, що тримають на плечах небо. Іншими словами, митці кличуть до ідеалу, торують шляхи, якими піде людство. Мистецтво для Ліни Костенко вимагає всю людину – до останнього подиху, останнього поруху душі:

«…Чекаю дня, коли собі скажу:

Оця строфа, нарешті, досконала.

О, як тоді, я, мабуть, затужу!».

Лірична героїня любовної лірики Ліни Костенко – не емансіпатка XX століття. Для неї любов – явище духовно піднесене. Це не старомодність, не занудство, а глибинне розуміння святості почуття. Навіть у пристрасті.

«Спини мене, отямся і отям.

Така любов буває раз в ніколи

Вона промчить над зламаним життям

За нею будуть бігти видноколи

Вона ж порве нам спокій до струни

Вона ж слова поспалює вустами

Спини мене, спини і схамени

Ще поки можу думати в останнє

Ще поки можу, але вже не можу

Настала черга й на мою зорю

Чи біля тебе душу відморожу

Чи біля тебе полум’ям згорю».

Схвильований, без розділових знаків, спонтанно виниклий монолог героїні, що перебуває у стані психологічної напруги. На площі в 12 рядків – боротьба ліричної героїні з собою, зі своєю пристрастю, яка загрожує зламати все її життя. Це небажана любов. Але все ж таки для Ліни Костенко

«…Любов – це, люди, діло неосудне.

По всі віки. Вовік віків. Амінь».

Поезії Ліни Костенко про кохання цінні і як художньо довершене диво, і як твори, наділені здатністю ошляхетнювати людські почуття.

Інтерес до природи у творчості Ліни Костенко визначається національною ментальністю. Природа суттєво вплинула на формування особливостей світобачення нашого народу, його духовності. Звідси й такий потяг українських митців до образного відтворення природи.

«Мене змалку люблять всі дерева,

І розуміє бузинковий Пан,

Чому верба, від крапель кришталева,

Мені сказала: «Здрастуй» - скрізь туман.

Чому ліси чекають мене знову,

На щит піднявши сонце і зорю.

Я їх люблю. Я знаю їхню мову.

Я з ними теж мовчанням говорю».

Яка вражаюча здатність відчувати свою єдність з природою, навіть якусь розчиненість у ній! Для ліричної героїні поетеси спілкування з природою є способом відновлення фізичних та духовних сил.

Вже йшлося про незламний дух Ліни Костенко. Нескореність поетеси перед тоталітаризмом – це її людський подвиг. Залишаючись нескореною, вона зберігає не тільки власну честь і гідність, а й честь і гідність рідної літератури. Здавалося б, Ліна Костенко сказала усе в своїй творчості. І все більше знавців поезії, знайомлячись з її творчістю, приходять до думки, що вона належить до обраного кола кращих поетів сучасності. Історичний роман у віршах «Маруся Чурай» відзначено Шевченківською премією (1987). 1990 року у США відбувся Всесвітній конгрес «Ліна Костенко – поет і мислитель». Поетеса стає лауреатом кількох зарубіжних літературних премій, у тому числі і премії, що носить ім’я Франческо Петрарки… Можна заспокоїтись. Та тільки не Ліні Костенко. На зламі століть – 1999 року – виходить її другий роман у віршах «Берестечко». Як пише Віталій Дончик: «Я буквально вгрузав у проблеми нашого національного буття і нашої національної біди від розбрату і знатної довірливості».

«Я знаю свій народ, кляну його пороки, але за нього Господа молю» - Ліна Костенко має право так шмагати свій народ. Велика любов до України дає поетесі право на національну критику:

«Розп’ято нас між Заходом і Сходом,

Що не орел – печінку нам довбе.

Зласкався, доле, над моїм народом,

Щоб він не дався знівечить себе!

Бо хто б нам що про волю не курликав,

Свою темноту називавши сном,

Бува народ маленький – а великий.

А ми давно розбовтані багном…

Мойсей народ свій вів через пустелю…

Господь їм землю дав обітовану

І море перед ними розступив.

Куди нам йти? Земля обітована –

Вона ж під нами, наша, ось вона!

Та ще яка, мій Господи, багата!

Лісами щедра, зерном золота,

Міцна зелом, скотиною рогата.

Народом добра, вірою свята.

Хто тут не жив! А в нагороду

Хто вдячний був коли цьому народу?!».

Шмагаючи нас, українців, чи впевнена Ліна Костенко, що цього батогування усі відчують, бо дії сучасних українських політиків вона прямо називає «галопуючою шизофренією».

Продовжуючи пророцьку справу Шевченка, Ліна Костенко у «Берестечку» попереджає нас не вірити Москві, цьому безжальному цинічному хижаку:

«Аби ж ми тільки не з Москвою!

Хай Україну чаша ця мине.

Вже краще з турком, ляхом, із Литвою.

Бо ті сплюндрують, а вона – ковтне!».

На сучасну агресію путінської Росії поетеса реагує миттєво і робить докірливе попередження ситій і недалекоглядній Європі:

«У жах, і кров, і смерть, і відчай,

У клекіт хижої орди

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні – ми, а завтра – ви!».

І знову - геніальне попередження нам, українцям:

«Отак воно і йдеться до руїни.

Отак ми загрузаємо в убогство.

Є боротьба за долю України.

Все інше – то велике мискоборство».

Велика українська поетеса Ліна Костенко живе, мислить, творить і вірно служить своїй Україні.

Слава Україні! – Героям Слава!

Ваша Світлана Гавриленко».

Изложение
(0 оценок)
Актуальность
(0 оценок)
Автор
(0 оценок)

Отзывы и комментарии

Написать отзыв
Написать комментарий

Отзыв - это мнение или оценка людей, которые хотят передать опыт или впечатления другим пользователями нашего сайта с обязательной аргументацией оставленного отзыва.
 
Основной принцип - «посетил - отпишись». 
Ваш отзыв поможет многим принять правильное решение

 Комментарии предназначены для общения и обсуждения , а также для выяснения интересующих вопросов

Не допускается: использование ненормативной лексики, угроз или оскорблений; непосредственное сравнение с другими конкурирующими компаниями; безосновательные заявления, оскорбляющие деятельность компании и/или ее услуги; размещение ссылок на сторонние интернет-ресурсы; реклама и самореклама.

Введите email:
Ваш e-mail не будет показываться на сайте
или Авторизуйтесь , для написания отзыва
Изложение
0/12
Актуальность
0/12
Автор
0/12
Отзыв:
Загрузить фото:
Выбрать
Ответственный за раздел
Анна Денисенко
Доброго времени суток, уважаемые читатели!
Просим обращаться к редакции сайта с интересующими Вас вопросами. Нам важно знать именно Ваше мнение. Мы работаем для Вас!!!
066-654-64-64
Skype: denisenko_anna25