«Конотопська битва – це перемога української зброї над московською» - Світлана Гавриленко

В начале июля (8-9) исполняется 358 лет, когда под Конотопом состоялась большая битва между московскими и украинскими войсками, которая закончилась полным разгромом царской армии

В советских учебниках истории, справочниках и специальных монографических изданиях об этом событии даже не вспоминалось. Его даже обошли молчанием 4-х томная «Радянська єнциклопедія історії України» и 10-ти томная «Історія Української РСР».

Мы попросили лектора-методиста Центра «Українознавство»  Светлану Гавриленко написать статью об этом важном историческом событии на нашем сайте.

Светлана Гавриленко 

«Конотопська битва – це перемога української зброї над московською»  

«У назалежної держави повинна бути своя історична пам’ять і своя національна гідність»

                                 Євген Сверстюк

В історії кожного народу і кожної держави є події, які постійно оточені атмосферою вдячної пам’яті нащадків. І тільки в умовах колоніального стану країни така традиція порушується, бо загарбники прагнуть стерти ці славні події з пам’яті поневоленого народу, щоб пригальмувати процес національного відродження, боротьби за національну незалежність.

Класичним прикладом може служити історія з Конотопською битвою, яка відбулася на початку липня 1659 року. У ході цієї битви українська армія гетьмана Івана Виговського вщент розгромила окупаційні московські війська (біля 100 тисяч).

Самим своїм фактом конотопська битва руйнувала міф про «споконвічну» дружбу між українським та російським народами, про «одностайність» українського народу у підтримці Переясловської ради 1654 року, міф про «загальнонародне» прагнення українців до «воссоединения».

Більше того, битва під Конотопом нагадувала російським великодержавним шовіністам про найбільшу в Європі воєнну поразку, і поразку саме від українців. Для їхньої імперської свідомості вона є і зараз надто болючою. Через це колонізатори всіляко замовчували Конотопську битву, а якщо і згадували, то скоромовкою. Або ж відверто вороже, не зупиняючись перед фальсифікаціями. Українська підросійська наука мусила вторити, а ті історики, які хотіли донести слово правди, закінчували своє життя або в Сибіру, або в еміграції.

Перш ніж повести мову безпосередньо про Конотопську битву, треба хоча б стисло охарактеризувати ті історичні умови, котрі її спричинили, в котрих вона відбулася.

Отже, у розпал Національно-визвольної війни Українського народу проти гніту Речі Посполитої, Хмельницькому довелося укласти військово-політичний союз з Московською державою (1654 р.). При всіх недоліках, неповноті, незавершенності договору, він все ж був рівноправним, а значить – і взаємовигідним. При збереженні цього договору без наступних змін, Україна отримувала разом з Білоруссю можливість остаточно зламати опір Речі Посполитої і визволити свої етнічні землі від польського поневолення. Московія ж здобувала вихід до Балтики, Азовського і Чорного морів. Обидва учасники союзу значно посилювали б свої зовнішньо-політичні позиції у Европі.

Однак, московський уряд пішов «своим путём», з самого початку, розглядаючи договір 1654 року як тимчасовий, і тому прагнув змінити його характер і перетворити його на нерівноправний для України, щоб, врешті решт, перетворити Україну в свою колонію. Уже в 1656 році Москва укладає за спиною України сепаратне Вілінське перемір’я з Річчю Посполитою, і цим дуже порушує договір 1654 року.

Тиск з боку Московського уряду на незалежну Україну особливо посилився після смерті Богдана Хмельницького. Старший син гетьмана Тимош загинув сміливо у бою, Молодший Юрась – не в батька, нерішуча, безхарактерна людина... Москва все брутальніше втручається у внутрішні справи України, все активніше підтримує за спиною законного українського уряду опозицію, яку очолювали не державники за духом, а авантюристи та політичні демагоги: полтавський полковник Мартин Пушкарь, а особливо кошовий Яків Барабаш – обоє прихильники московської політики на Україні.

Московські воєводи, користуючись українськими негараздами, засіли в Києві зі своїм гарнізоном і все нахабніше втручалися у внутрішньоукраїнські справи, прагнучи закріпитися у головних містах Гетьманщини.

На арену боротьби за державність України ЧАС видвигає Великого українця Івана Виговського.

Іван Остапович Виговський – представник старовинного козацького православного роду Лучичів-Виговських з Київщини. Майбутній гетьман України здобув освіту в Києво-Могілянській колегії. Певний час служив у державних установах Речі Посполитої, досконало знав юриспруденцію, перебував на військовій службі, у роки Національно-визвольної війни, Виговський став одним із найближчих соратників Богдана Хмельницького. Як генеральний писар очолював Військову канцелярію, перетворивши її на розгалужений та ефективний механізм державного управління (1649-1657рр).

Після смерті Хмельницького, козаки на Корсунській раді самостійно від Москви обирають Івана Виговського Гетьманом України (вересень 1657 р.).

Виговський чітко проводив незалежну політику від Москви. Іван Остапович розумів, що у 1654 році віч-на-віч зустрілися два народи, дві держави. Україна, незважаючи на польський гніт, зберегла старі культурні зв’язки з західною Европою, які почалися ще за Княжої доби. За Литовсько-польської доби вона відчувала зв’язок з Європою в галузі права, науки, мистецтва, християнської релігії. Україна мала свої видатні наукові осередки, як Острозька академія, Львівська братська школа, Києво-Могилянська колегія, гурток Петра Могили. Українці мали своє самобутнє, за визначенням європейських вчених, унікальне явище як Християнську демократичну республіку Запорізьку Січ.

Московське царство, яке переживало «добу смути» і виходило з цієї доби з деспоничним азійським принципом державного будівництва із ідеєю «Третього Риму». Так розбудовувалася майбутня Російська Імперія. Культурно та духовно відсталість тогочасної Московії віддалило її від західної Європи та її культури. В тогочасній Московії навіть бояри були безграмотні і ставили замість підписів хрестики.

Отримавши владу, Іван Виговський мав намір змінити політику свого попередника гетьмана Богдана Хмельницького і домогтися цілковитої незалежності від Москви. Для цього треба було піти на зближення з Польщею.

Московський уряд, дізнавшись про такі плани, почав висовувати проти нього звинувачення. Розпочалася інформаційна війна. Великий досвід Москви в цій царині ми спостерігаємо і в наш новітній час. Підкуп деяких старшин, стравлення, підозри робили свою гнусну справу. Виговський спочатку умовляв сепаратистів, але жадоба гетьманської влади затьмарювала очі і розум деяких українських полковників. Виговський став рішуче діяти проти розвалу Козацької держави. Під Полтавою було вщент розбито військо полковника Мартина Пушкаря. Невдало закінчився виступ проти влади Виговського ще одного претендента на булаву – Іскри.

А тим часом Москва, скориставшись міжусобицями, нав’язала козацькій Раді ухвалу про направлення своїх воєвод в Українські міста. Прихід в Україну московських воєвод та іх гарнізонів, викликав незадоволення українців. Гетьман закликав вигнати чужеземних воєвод з України. Розпочались активні воєнні дії, які були розділені на три етапи:

  • Кінець вересня – середина грудня 1658 року. Військам полковника Івана Нечая вдається вибити московські гарнізони з ряду міст Білорусі. Але приход 20-ти тисячного московського війська поставило Виговського на межу поразки;
  • Взимку 1658 року по березень 1659 року головні московські окупаційні війська опинилися заблокованими у Лохвиці. Виговський робить маневр – закликає на допомогу татар і поляків. Багато міст переходило на сторону Гетьмана, але вирішальної переваги над силами опозиціонерів і московськими військами на Лівобережжі Виговський домогтися не зміг, оскільки в їх руках залишалося 10 українських міст.

Протягом цього періоду сторони, з одного боку, активно готувалися переломити ситуацію на власну користь військовими засобами, а з іншого, практикували подвійну дипломатію, постійно заявляючи про наміри мирно врегулювати конфлікт.

  •   Ключовою подією третього етапу (кінець березня – початок серпня 1659 року) був похід орієнтовно 70-ти тисячної московської армії на чолі з князем                О. Трубецьким на Україну. 20 квітня московське військо бере в облогу Конотоп. Знайдені документи дозволяють точно визначити втрати московських військ під час штурму Конотопа 29 квітня – 3494 чоловіка. У травні Трубецький відправив рейдові загони, щоб розширити підконтрольну московітам территорію. Українці чекали підмоги татар. У червні 1659 року запеклі бої відбулися під Глуховим та поблизу Говтви. Героїзм захисників Конотопа і вичікувальна тактика князя Трубецького дала змогу Виговському дочекатися татар і нав’язати царському полководцю генеральну битву. Вирішальний бій був даний московитам в районі Соснівської переправи. 8 липня, за даними козацького літописця Самуїла Величка, тут відбулася велика битва. Гетьман поділив військо навпіл і частину козаків і татар послав у засідку, а сам з основним військом атакував ворога у лоб. Далі події розвивалися стрімко. Після швидкої атаки українці почали відступати, заманюючи ворога в район болотистої річки Соснівки. Цей маневр удався – навздогін за козаками Трубецький відрядив кінноту князя Пожарського, яка погналася за козаками аж на інший берег Соснівки, але не вся встигла переправитися. Саме в цей момент у спину москалям вдарили українці і татари, які перебували в засідці.

Удар був цілковитою несподіванкою: почалася паніка, важка московська кіннота застрягла на переправі, де було багато багнистих місць. Як влучно зазначив невідомий автор цієї хроніки, «тут був не Конотоп, а справжні конотопи». Гинули московити не тільки від козацьких куль і шабль, а й тонули у воді та болоті.

Як писав пізніше Іван Виговський: «...ми гнали їх аж до Конотопа, устиляючи густим трупом поля...» Там же потрапили у полон князь Ляпунов, обидва Бутурліни і всі полковники, капітани і ротмістри або полягли у бою, або попали у полон.

Військові частини Пожарського були майже всі винищені. Сам князь Пожарський попав у полон до татар і був страчений. Як писав Самуїл Величко, це була винагорода князю за розгром і смерть мешканців Срібного.

Надвечір 9 липня українці і татари з’явилися під Конотопом, де стояла друга частина москалів. Розгром 100-тисячної московської армії був повним. Тільки невелика частина врятувалася і відступила, перетнувши україно-московський кордон у районі Путівля, але вже у зворотньому напрямку. Удар був тим важчий, що був несподіваний. Трубецький занепастив таке величезне військо. Йшли чутки, що цар виїздить за Волгу за Ярославль...

Ось як відгукнулась на конотопську перемогу Гетьмана Виговського німецька брошура, надрукована в Данцигу. "Ми щойно одержали з України радісну звістку, згідно з якою український гетьмьман Виговський ущент розгромив московитів, при чому захопив добру здобич і полон. гетьман Виговський був при цьому у великій небезпеці, бо під ним гарматною кулею було вбито коня".

Татари, союзники українців. з насміхом говорили московським послам: "Ваш цар прагне запанувати над запорізькими козаками, але загине московське царство через козаків".

Нажаль, Конотопська перемога не призвела до перемоги у війні, винні у всьому распрі на Україні і боротьба за булаву. Але зараз, коли минає чергова річниця перемоги, не будемо говорити про сумне, а з вдячністю згадаємо мужніх предків - захисників України. Усіх. І Гетьмана Івана Виговського, і полковника Григорія Гуляницького, і тисячі козаків і старшин, і конотопців. і союзників - кримських татар і всіх героїв, хто боронив Україну того далекого, але і близького 1659 року. Нехай наші славні предки козаки служать нам прикладом у новітній війні українців з московітами.

Слава Україні! - Героям Слава!                       

Світлана Гавриленко, лектор-методист Центру "Українознавство".

Для створення своєї статті я спиралася на:

  • Меморіальний двутомник "Народжені Україною" із серії "Золоті імена України" - Київ 2002;
  • "Гетьмани України (історичні портрети)";
  • Київ, журнал "Україна", 1991 р.;
  • Історичний календар України, Київ, 1997 р.;
  • "Конотопська битва 1659 року" - Центр східноєвропейських досліджень, Київ 1996 р.;
  • Булос ібн аз - Займа аль-Халеві (Павло Халебський) "Країна козаків" та інші.
Изложение
( 0 оценок )
Актуальность
( 0 оценок )
Автор
( 0 оценок )

Отзывы и комментарии

Написать отзыв
Написать комментарий

Отзыв - это мнение или оценка людей, которые хотят передать опыт или впечатления другим пользователями нашего сайта с обязательной аргументацией оставленного отзыва.
 
Основной принцип - «посетил - отпишись». 
Ваш отзыв поможет многим принять правильное решение

 Комментарии предназначены для общения и обсуждения , а также для выяснения интересующих вопросов

Не допускается: использование ненормативной лексики, угроз или оскорблений; непосредственное сравнение с другими конкурирующими компаниями; размещение ссылок на сторонние интернет-ресурсы; реклама и самореклама, заявления, связанные с деятельностью компании.

Введите email:
Ваш e-mail не будет показываться на сайте
или Авторизуйтесь , для написания отзыва
Изложение
0/12
Актуальность
0/12
Автор
0/12
Отзыв:
Загрузить фото:
Выбрать
Объявления
Разместить объявление в этом блоке Добавить
Ответственный за раздел
Анна Денисенко
Доброго времени суток, уважаемые читатели!
Просим обращаться к редакции сайта с интересующими Вас вопросами. Нам важно знать именно Ваше мнение. Мы работаем для Вас!!!
066-654-64-64
Skype: denisenko_anna25