Світлана Гавриленко - «Батуринська різня - геноцид українців»

  В  городі  у  Батурині  мужиків  та  жінок

                                       у  пень  сікли  та  рубали,  церкви  палили,  святості

                                       та  ікони  під  ноги  топтали…

                                                           (українська дума)

Тут  не  калатають  дзвони,  як  над  білоруською  Хатинню.  Але  б‘є  на  сполох,  б‘є  в  самісіньке  серце  Пам‘ять.  Тут,  над  Батурином,  тиша  висне  грозовою  хмарою…

Батурин,  Батурин…   Тут  на  околиці  цього  селища,  на  Гончарівці,  що  в  Бахмацькому  районі  на  Чернігівщині,  доторкнемося  серцем  до  Безсмертя.  На  місці,  де  колись  стояла  фортеця,  палац  гетьмана – символічна  могила.  Хрест  і  пам‘ятна  плита,  на  якій  вигравіювано  його  портрет,  викарбовано  позолотою    слова:   «Вклонімося  цій  землі!  З  неї  черпав  снагу  гетьман  України  Іван  Мазепа,  з  ім‘ям  якого  пов‘язане  славне  і  трагічне  в  історії  твоєї  Вітчизни.»  Тут,  на  високій  кручі  річки  Сейм,  особливо  гостро  сприймаєш  вислів  Максима  Рильського:  «Хто  не  знає  свого  минулого,  той  не  вартий  майбутнього.  Хто  не  відає  про  славу  своїх  предків,  той  сам  не  вартий  пошани.»

Що  таке  відродитися  духовно?  Це,  передовсім,  повернути  українському  народові  трагічну  і  героїчну  історію нашу,  знищену,  або  перекручену  ворогами  нашими,  особливо  російським  царатом, радянськими  ідеологами,  а    за  ними  сучасними  посіпаками  путінської  новітньої  імперії.  Як  тут  не  пригадати  слова  телевізійного  ведучого  програми   «Машина  часу»  Олега  Криштопи:  «У  Росії  історія – не  наука,а засіб  пропаганди   поневолення!  Тому  там  здавен   переписували  історію:  свою  і  України.»   Не  зважаючи  на  шалений   опір,  ми  повертаємо  духовні,  культурні,  мистецькі,  краєзнавчі  надбання,  що  залишили  нам  предки.  Нічого з  нічого  не  береться.  Ми  не  манкурти.  Наше  ім‘я – українці.  І  Пам‘ять    стукає  в наші  серця…..

Вранці  24  жовтня    1708  року   Іван  Мазепа  востаннє  оглядав  Батурін.  Ніч  пройшла  у  з‘ясуванні  обстановки,  важливих   розпорядженнях.  Найважливіше  з них – не  пускати  московське  військо  до  гетьманської  столиці.  Перехід  мудрого  інтелектуала  Мазепи  на  бік    Карла  дванадцятого  не  був  особистою  авантюрою    українського  гетьмана.   Московський  царат  після  Переяславської  угоди (1654 р.)  планомірно  знищував    свободи  і  вольності   козацької  держави.  Українська  збройна  сила  весь  час  використовувалася   в  інтересах  Московії,  її  завоювань,  розширення  території  царства.  На    козацьких   кістках   будувався  і   Санкт-Петербург.   Україна  щороку  втрачала  величезну  кількість  своїх  синів. Коли   гетьман  переконався,  що  московський  цар  Петро  Перший    вирішив  ліквідувати   українську  державність,  то  він  вчинив  так,  як  вчинив.  Що об‘єднало  старого  мудрого  державника  і  молодого  шведського  короля?  Карл  Дванадцятий  хотів  повернути  свою  землю,  захоплену  Петром  Першим ,  а  Іван  Мазепа  хотів  повернути  державність  Україні.  Відтак  український  гетьман  повернувся  до  ідеї  Богдана  Хмельницького,  яка  так  і  не  була  втілена їм  у життя – до  союзу  зі  Швецією.  Іван  Мазепа  покладав  великі  надії  на  співпрацю  зі  шведським  королем  Карлом  дванадцятим.  Похід шведів  на  Москву   відкривав  для  українців  перспективу скинути  московські  пута.

Однак  успіхові  противників  Московії    заважала низка  обставин,  особливо  у  військовій  справі.  За  наказом  царя,  починаючи  з  квітня  1708 року,  гетьман  відіслав  у  Польщу  три  козацьких  полки(всього  5  тисяч  козаків),  влітку – у  Литву   пішло  6,1 тисячі  городових  і  компанійських  козаків,  у  Білорусію – 3  тисячі  козаків.  Полтавський  полк  ще  не  повернувся   з  Дону,  де приймав  по  наказу  Петра  участь  у  придушенні  повстання   під  проводом  бахмацького  отамана  Кіндрата  Булавіна. В  задумі  мудрого  досвідченого  гетьмана  було  відійти  від  московського  царя  тільки  в  тому  разі,  «коли  царська  високість,  не  тільки  України,  а  й  своєї  держави  не  зможе  від  шведської  потенції  оборонити.»  Подібним  чином  ситуація  ще  не  склалася.  Проте   у середовищі  старшинській  антимосковські  настрої  набували  все  більшої  сили. Не  зважаючи  на  обережність  і  хитрощі,  Мазепа  розумів,    що  треба  негайно  приймати  рішення.  Бо  вся  Україна  кишіла   петровськими   донощиками,  у  кожному  українському  місті  стяли  московські  військові  частини.  Кожен   крок  Мазепи  контролювався.  Несподіваний  рух  Карла  з  Білорусії  в  Україну  прискорив  це  рішення. Петро    віддав  наказ  на  шляху  шведів  випалювати  села  і  міста. 

3ce55473b79e.jpg

Під  рукою  у  Мазепи  на  той  час було шість  тисяч  козаків.  25  жовтня   на  поромах   з 1200  козаками  гетьман  переправляється  через  Десну,  а  всіх  інших  повернув  назад  для  оборони  Батурина.  29  жовтня  відбулася  перша  зустріч  короля  і   гетьмана.  Один  одному  незвичайно  сподобалися.  Почалися  перемовини.  Вирішувалася  майбутня  доля  України.

Проникнімося  титанічною  напругою   мудрого  старого  гетьмана,  вчитаймося  в    рядки  його   «Звернення  до  українського  війська»: 

«….. Ми  стоїмо,  братіє,  між  двома  проваллями,  готовими  нас  пожерти,  якщо  ми  не  виберемо  шляху  надійного,  щоб  їх  обминути…..

Воюючи  між  собою,  шведський  та  московський  монархи  зблизили  театр  війни  до  границь  наших.  Ми  між  ними  точка,  або  ціль  нещастя…..Отже,  зостається  нам,  братіє,  з  видимих  зол,  які  нас  спіткали,  вибрати  менше,  щоб  нащадки  наші  наріканнями  своїми  та  прокляттями  нас  не  обтяжили.  Я  нащадків  не  маю,  мені  багато  років,і  я  нічого  не  шукаю,  окрім  щастя  тому  народові,  який  ушанував  мене  гетьманською  Гідністю  і  з  нею  довірив  долю  свою…..

У  договорі  моєму  зі  шведським  королем  після  замирення  воюючих  сторін   вирішено  поставити  країну  нашу  в  той  стан  держав,  в  якому  вона  була  з  перед  володіння  польського  із  своїми  природними  князями  та  з  усіма    колишніми  правами  та  привілеями.  Що  вільну  націю  означають.  Поручитися  за  теє  взялися   найперші держави  в  Європі:  Франція  і  Німеччина.  Договори  ці  не  нові  і  потверджують  договори  та  союзи  предків  наших  із  шведськими  королями  колись  зложені.  Та  й  що  ж  то  за  народ,  коли  за  свою  користь  не  дбає  і  очевидній  небезпеці  не  запобігає?!  Такий  народ  неключимістю  своєю,  воістину,  подобиться   нетямущим  тваринам,  од  усіх  народів  зневаженим!»   Призвемо  свою  уяву  і  замислимося  над  тими  вкрай  важкими  обставинами,  в  які  потрапила  Україна  завдяки  пресловутому  договору  з  ненажерливою,деспотичною  Московією.  І  як же  було  важко  нашому  патріоту  гетьману і  славному  його   малочисельному  війську зробити  ривок   до  волі.  І   цим  вчинком увійти  у  безсмертя!  Високий  чин   Мазепи  прославлять європейські  поети  і  композитори.  І  навпаки  московіти  накладуть  на  нього  анафему….. Триста  років  Москва  намагалася  зробити  з  нас  манкуртів,  та  Пам‘ять  владно  стукала  в  наш  мозок  і  серце  і  нагадувала  нам,  «хто  ми,  чиїх  батьків  діти»…..

Але повернемося,  зціпивши  зуби  і    угамувавши  серце ,  до  трагедії   Батурина.   Трагічно-героїчних  сторінок  багато  в  історії  України.  Недарма  ж  сказав  Володимир  Винниченко,  що  «історію  України  неможливо  читати  без  брому».  Та   Батуринська  різня  відрізняється  особливою  жорстокістю    Московії…..   В  особі  ката  українського народу  Петра  Першого і  його  довіреного  Олексашкі  Меншикова.

Петро  Перший  спрямував  всі  свої  військові  сили  до  Батурина,  ідейної  цитаделі  Івана  Мазепи  та  його  внутрішньої  бази(постачання  артилерія,  твердиня).Пропозиціями  здатися  головнокомандуючий  московськім  військом  Олександр  Меншиков    не  досяг  мети.  Вірні  Мазепині  однодумці   полковник  Чечель  та  генеральний  осавул  Кенігсек  відмовилися  впустити  московське   військо  у  місто.  Під  батуринські   стіни  було  стягнуто  до  20-ти  петровських  полків.  Це  був  потужний  військовий  контингент,  але Меншиков  розумів,  що  так  просто  Батурин  не  здолати.  За  правилами  тодішнього  містобудування  це  була  добре  споруджена  велика  фортеця.  Навіть  п»ять  кам‘яних  церков,  що  розташувалися  у  замку,  мали  оборонне значення.  Фортеця  ще  й  мала  низку  потайних  лазів,  через  які  можна  було  зробити  несподіваний  напад,  вислати  розвідників,  вістунів.  Під  час  облоги  Батурина  за  деякими  джерелами  у  замку  нараховувалось до  100  гармат  і  до  8-и тисяч  військових. Батуринська  артилерія  була  найбільшою  загрозою  для  корпусу  Меншикова.,  бо  московських  артилеристів    було  залишено  на  шляху,  щоб завадити  переправі  через  Десну  шведів.


Обставини  вимагали  від  Меншикова  рішучих  дій.  1ого  листопада  почався  перший  штурм  Батурина.  Московіти  три  дні  штурмували  козацьку  фортецю.  Відголоски  цієї  запеклої  битви  зустрічаємо  в  різних  джерелах.  Жертв  було багато  з  обох  сторін.  Серед  батуринських  захисників  знайшлися  зрадники-слабодухі.  Виразниками  їх  стали:  наказний  полковник  Прилуцького  полку  Іван  Ніс  та  перекладач  Стефан  Зертіс.  Зрадники  поставили  своє  життя  вище   життя  тисяч  батуринців.  Потайним  ходом  Ніс   направив  свого  козака  на  прізвище  Соломаха  у  табір  Олексія  Меншикова.   Посланець  розповів  про  потайний  хід  до  фортеці.  Пізніше  Іван  Ніс  був  ушанований  царем  за  цю  зрадницьку  послугу,  яка  тільки  й дозволила  москалям  проникнути  до  фортеці.  Захисників  Батурина  небезпека  заскочила.  Раптова  поява  ворога  в  середині  фортеці  зруйнувала  надійну  систему  оборони.  Це   вирішило  долю  батуринців.  Останні  години  життя  більшості  захисників  та  мешканців  Батурина  проходили  у  героїчному  спротиві  ворогові.  У  потайному  ході  з».являлося все більше  московітів.  Англійський  посол  Чарль  Вітворт  інформує  статс-секретаря  Бойля:  «Козаки  були  захоплені зненацька.  Піднятий  по тривозі    Кенігсек  ще  не  встиг  розставити  своїх  людей  у  належному  порядку,  а  вже  був  тяжко  поранений…»  Про  опір  батуринців  писав  пізніше  Меншиков.  Проте  бій  у  незрозумілій,  спантеличеній  обстановці,  на  кілька  сторін  одночасно   й  без  захопленої  ворогом  артилерії  не  приніс  оборонцям  успіху.  Ворог  оволодів  містом.  Все  це  діялося  вночі.  Руїни  та  згарища  п‘яти  батуринських  церков  виразно  свідчать, що в них  на  деякий  час  знайшли  прихисток  оборонці,  але  озлоблені  стрільці  не  спинялися  навіть  перед  православними    святинями:  палили  і  людей,  і   церкви.  Лизогубівський  літопис  подає  широку  панораму  моторошної  кривавої  ночі  загибелі  гетьманської  столиці:  «У  першу  чергу  полювали  за  сердюками( особиста  гвардія  Мазепи),  більшість  яких  була  безжально винищена.  Взятих  же  у  полон  в»язали  в одну  юрбу  мотузками  для  майбутніх  катувань.  Далі  рядові  стрільці,  понапивавшись,  кололи  людей  і  рубали»

Розправившись  з  сердюками  та  козаками,  стрільці,  драгуни  з  ненавистю  накидалися  на  беззахисних  і  беззбройних  літніх  людей,жінок  і  дітей – рубали  їм  голови,  кололи  груди…..  Благання  про  пощаду  не  допомагали.  Різними  шляхами  інформація  про  різню  у  Батурині  ятрилися  світом.  Сучасники  були  одностайні  в  оцінках  масштабів  трагедії  українського  міста.:  «Місто  Батурин  війська  государеві,  діставши,  спалили  і  людей  всіх  вирубали.(  «Записки»  московського  окольничого  І.  Желябужського  за  1708 рік),  «Меншиков добув  Батурина і  сплюндрував  його  вогнем  і  мечем.»(Чернігівський  літопис  за  новим  списком(1857—1725);  «Перебили  і  старих , і  малих,  не  оглядаючись  на  стать  та на  вік,  залишок  жінок  поцупили.  Великі  гармати  розбили,  а  40  менших  вивезли.  Спалили  місто  й  30  млинів,  що  стояли  на  місці  Сейм.  Все  пограбували.  З  руїн  можна  припускати,  що  це  було  гарне,  з  цегли  збудоване  місто,  яке  своїми  будівлями  перевищувало  інші  міста  України».(Із  нотаток шведа  Георга  Нордберга  11 листопада  1708р.).  Французські  часописи,  отримавши  інформацію  з  України,  вийшли  з промовистими  заголовками --- «Страшна  різня», «Руїна  України»,  «Жінки  і  діти  на  вістрях  шабель»,  «Нелюдські  звичаї  москалів»,  «Ціла  Україна  купається  в  крові»,  «Меншиков  уживає  засобів  московського  варварства».  Австрійська  газета  «Віннерішес  Діяріюм»  у  номері  за  2-  4  січня 1709  р. писала,  що  «московіти  знищивши  Батурін,  повісили  там  манекена  гетьмана  Мазепи  під  захоплені  вигуки  п‘яних  стрільців та   приречені  погляди  пов‘язаних  докупи  бранців.»

78152872.jpg

Далі  розпочалася  зловтішна  оргія  московських  переможців.  »Меншиков  звелів прив‘язати  до  дощок  трупи  начальних  козацьких  людей  і  пустити  по  річці  Сейму,  щоб  вони  подали  звістку  іншим  про  погибель  Батурина», -- повідомляє  швед  Фріксель.  Одних  спійманих  козаків-оборонців  по-садистські  четвертували,  інших—колесували,  багатьох  садили  на  палю,  або  живими  заривали  в  землю.  Над  Батуриним  стояв  стогін.  А  «слов‘янський  брат»  втішався,  глядячи  на муки  жертв.  Все  це  назавжди  вкарбувалося  в  народну  пам‘ять. Із  свідчень  тих  часів  Батурин  втратив  приблизно  до  7000  мирних  мешканців  та  до  семи  тисяч  козаків-оборонців.  Нікому  було  ховати  закатованих.  Місто  було  спустошено,  пограбоване,  залите  кров'ю і переповнено  тілами  його  захисників.  Лише  7листопада   1708  року  гетьман  на  власні  очі  побачив  наслідки  московського  погрому  своєї  столиці. Картина  кривавого  погрому  вразила  його  в  самісіньке  серце  і  за  свідченнями    очевидців  Мазепа    плакав, спостерігаючи  скільки  «крові  людської  в  місті  і  передмісті  було  повно  калюжами.»  Батурин  був  втрачений  через  смертельно  небезпечну  повільність,  з  якою  шведське  військо  тарувало  шлях  до   нього.  Шведи  запізнилися  з  переправою  через  Десну.  Це  дорого  коштувало  батуринцям,  всій  Україні  та  й  Швеції  також.\

raznoje-211.jpg

Хіба  не  впізнаються   ці  московітські   кроваві  розправи  над  українцями   за  їх  тягу   до  волі  в  пізніші  часи:  Гайдамацького  руху,  знищення  Січі,  повне  скасування  Гетьманщини  і  перетворення  України  в  Малоросію,  знищення  молодої  Української   Народної  Республіки  російськими  більшовиками  на початку  20-того  століття  і  далі,далі,  далі  ….  Аж  до  наших  днів.  І  зараз,  як  завжди  у  всі  часи  московські  агресори  проявляють  свою   справжню  варварську  суть,  свій  жорстокий  азійській  оскал,  сіють  кров  і  смерть.  Їм   незалежна   Україна  як  кістка  в  горлі.  Але  і  ми,  українці,  і  наш  споконвічний  ворог  Московія  повинні  пам‘ятати  вислови:  один—великого  Вольтера  «Україна  завжди  прагнула  волі! »  і  другий  нашого  Володимира  Винниченка  «Росія  зломить  зуба  на  українському  питанні!»

hy2hsl9mpqm.jpg?itok=AHQM8b1h

               Слава  Україні! - Героям  слава!

 Світлана  Гавриленко,  лектор-методист  Центру  «Українознавство»

Изложение
( 0 оценок )
Актуальность
( 0 оценок )
Автор
( 0 оценок )

Отзывы и комментарии

Написать отзыв
Написать комментарий

Оставьте конструктивный, обоснованный и информативный текст, касающийся качества работы компании, на примере личного опыта.

Не допускается: использование ненормативной лексики, угроз или оскорблений; непосредственное сравнение с другими конкурирующими компаниями; размещение ссылок на сторонние интернет-ресурсы; реклама и самореклама, заявления, связанные с деятельностью компании.

Введите email:
Ваш e-mail не будет показываться на сайте
или Авторизуйтесь , для написания отзыва
Изложение
0/12
Актуальность
0/12
Автор
0/12
Отзыв:
Загрузить фото:
Выбрать
Ответственный за раздел
Анна Денисенко
Доброго времени суток, уважаемые читатели!
Просим обращаться к редакции сайта с интересующими Вас вопросами. Нам важно знать именно Ваше мнение. Мы работаем для Вас!!!
066-654-64-64
Skype: denisenko_anna25