Світлана Гавриленко - «Духовний пантеон України» і пам‘ятні дати

Сайт 06239 продовжує проект «Духовний пантеон України».

Світлана Гавриленко проект

«Духовний пантеон України» та пам‘ятні дати.

Серпень

«От де, люде, наша слава. Слава України!»

Тарас Шевченко

Після проголошення Акту про незалежність в житті української нації настав новий етап, що одразу поставив її перед неминучістю вибору: або українська нація віднайде вірні дороговкази і стане могутнім чинником сучасності, або зіб’ється на манівці і потоне в чорній каламуті вселенського відстійника, а значить буде приречена на подальше жалюгідне існування.

Проблема вибору – це, насамперед, проблема духовного плану. І щоб вижити в майбутньому, духовний вибір нації має зупинитися не на якійсь модерній, здебільшого космополітичній доктрині, а на перевіреній життям системі духовних цінностей, які зберегли націю в історичному просторі й не втратили своєї актуальності.

1.08.1913. – Померла велика українська поетеса Леся Українка(1871).

Монументи на честь Лесі Українки височіють на різних континентах. Світ визнав геній української поетеси, яка «літала думкою по інших світах і народах», чий яскравий талант, чий яскравий талант належить усьому людству.

Філософське, інтелектуальне наповнення творчості Лесі Українки ґрунтується на постійній антитезі: світла і темряві, добра і зла, волі і рабства, які проводять безкомпромісний діалог В його течії утверджується думка про високу духовну культуру українства, його давню історію, право на вільне, самостійне життя. Кожен твір поетеси наповнений любов‘ю до України: «А в серці тільки ти, єдиний мій, коханий рідний краю!»

1.08.1914. – У Львові постала Головна Руська Рада.

4.08.1914. – У Львові засновано Союз Визволення України.

4.08.1757. – Народився український живописець-портретист Володимир Боровиковський(18.04.1825)

4.08.1854. – народилася провідна актриса відомих українських труп, громадський діяч, педагог Марія Заньковецька( Адасовська).

4.08.1878. – Народився український письменник, критик, видавець журналів у Львові Антон Крушельницький, закатований енкеведистами.

5.08.1899. – Народився Борис Антоненко-Давидович, український, письменник, мовознавець, громадський діяч, лауреат Державної премії України ім.. Тараса Шевченка(1992, посмертно), довголітній в‘язень радянських концтаборів.

«Мете пурга і з неба й з низу,

Немов поплутані дроти,

Летять кудись каскади снігу,

Та треба йти…

Та треба йти: розвод пробито

І коло хати жде конвой.

Уже нарядчик, матюкнувшись,

Кричить в барак: «Арл ы! За мной!»

Орли п і дводяться . Пробиті крила

І пообсмикані хвости.

Вони давно уже пінгвіни,

А дехто й просто – хробаки.

З усіх республік, різних націй –

Це справжній інтернаціонал.

Що легко судячи, немов би насміх,

Його зібрав тут трибунал.

Десь на Вкраїні добрий дядько

Надвір не вигнав би і пса,

А ми йдемо, щоби до ранку

Комуністичні чудеса

Творить під ляскіт батога"

Ці рядки тюремної лірики одного з найкращих українських письменників, творчість якого була заборонена в часи СРСР.

Борис Антоненко-Давидович – людина важкої, трагічної долі. У двадцяті роки так званої «українізації» на нього покладаються великі надії. Шлях на літературний «Олімп» лягає під ноги, але…арешт і заслання в Сибір. Була заарештована і його дружина Наталя. Доньку Ярину – «дочь врага народа» доглядали сусіди, а потім старенька бабуся без жодних засобів на життя. Цього було досить, щоб зламатися. Та цей тендітний, беззахисний очкарик не зламався, проніс свою мужню душу крізь усі табори, щоб до кінця, до останнього подиху лишитися Людиною!

Похила постать, сиві пасма,

Благенький кошик у руці…

Ти знову тут, нещасна мати,

Ти знов під брамою тюрми.

В котрий ти раз прийшла несміло

Любити, плакати, страждать.

Мені з шматком черствого хліба

Шматочок серця передать.

О мати, мученице-мати,

Скорботна жінка у віках,

Що через бурю,сніг і сльоту

Ідеш з Голгофи на Голгофу

Разом з синами умирать.

О мати, мученице-мати,

Стоїш годину, другу, третю.

Старечі ноги вже тремтять.

І може завтра: «Сина нету,

Судили значит, расстрелять!..»

Ти як підтята тихо впадеш

Біля чобіт воротаря.

І смертну тугу не розв‘яже

Тобі стоокая тюрма.

І будеш довго ти питатись

Мене, де стоптані стежки,

І будеш марно скрізь шукати

Мій слід останній на землі.

Не жди, іди! Іди мерщій, мамуню,

Далі від страшної тюрми.

Ні, не мене тут розіп‘яли.

То на хресті не я, а – ти!

Так поет влучно, образно поєднує долю своєї матері з долею матері-України.

Пройшовши всі кола гулагівського аду, Борис Дмитрович не зломився, на диво вижив і у 1967-мому році, оглядаючись на пройдений шлях напише: «За всіх часів і обставин мене бентежить тільки одне – писати так, щоб у якійсь мірі мати підстави сказати своїй Музі Шевченківськими словами: «Ми не лукавили з тобою, ми просто йшли. У нас нема зерна неправди за собою.»

Ми підраховуємо втрати на війні, втрати економічні. А чим можна виміряти втрати духовні? Через понівечену творчу долю, через поранене брехнею серце,через опльовану душу і знівечене тіло? Чим і як виміряти втрати у «духовній економіці»? У тій економіці, яка народ тримає народом, людину – Людиною. Хто відшкодує народу погублені його скарби? Яким законом визначається міра покарання за ці найбільші перед людством злочини? Хтось із древніх сказав: «Зло не можна забути! Бо в майбутньому воно може прорости новими паростками.»

5.081940. – Помер Дмитро Яворницький,історик, археолог, етнограф, фольклорист, письменник. Майже все своє довге життя вчений присвятив дослідженню історії запорозького козацтва Серед найважливіших праць цієї тематики – тритомник «Історія запорозьких козаків», «Запорожці в залишках старовини та переказах народу», альбом «З української старовини», розвідки про І. Сірка, О.Гладкого, П.Сагайдачного та ін. Шановні друзі, відвідайте у Дніпрі історичний музей ім. Дмитра Яворницького і ви переконаєтеся, що творча спадщина «літописця» Запорозької Січі посідає почесне місце в культурному надбанні українського народу і працює на пробудження історичної пам‘яті.

6.08.1657. – Помер у Чигирині великий гетьман України Богдан Хмельницький.

7.08.1880. – Народився Володимир Винниченко, письменник, державний, громадський і політичний діяч. Одна із ключових постатей української історії та культури перших десятиліть 20 століття, з ім‘ям якої пов‘язані героїчні сторінки Української революції 1917-20рр., формування Центральної Ради, становлення Української Народної Республіки, вікопомний акт Злуки УНР і ЗУНР в єдиній Соборній Україні.

Творча спадщина Винниченка величезна. Заборонені в радянську епоху його романи, оповідання та драми повертаються до нас. Вони також стали надбанням європейської літератури.

«Росія зломить зуба на українському питанні!» -- Володимир Винниченко

8.08.1819. – Народився Пантелеймон Куліш(1897), мислитель, письменник, історик, фольклорист, культурно-освітній діяч. Один із засновників Кирило-Мефодіївського братства, редактор журналу «Основа». Автор першого українського історичного роману «Чорна рада», власної абетки і правопису української мови.

Панько Куліш народився на Сумщині. Батько і мати –нащадки старовинних козацьких родів. Початкову освіту здобув удома, потім навчався у гімназії,на філософському і правничому факультетах Київського університету., вчився за кордоном славістиці, після розгону Кирило-Мефодіївського братства, відбував заслання в Тулі. У 1868 – рр.. жив і працював у Львові, Відні, і, за словами І. Франка, був «головним двигачем українофільського руху в Галичині»

Багатогранна творчість Куліша значною мірою була новаторською: першим почав писати українською мовою наукові праці, чим заклав основи української наукової мови; став «батьком» історичного українського роману; запровадив новий фонетичний правопис(«кулішівку»), яким, із незначними змінами, користуємося нині. Був першим вимогливим і доброзичливим критиком та побратимом Шевченка. Панько Куліш був також першим біографом, упорядником і видавцем творів Миколи Гоголя, першим перекладачем українською мовою n творів Шекспіра, Байрона, першим разом з І. Пулюєм та І. Нечуй-Левицьким, здійснив повний український переклад Біблії.

Як мислитель, Куліш створив оригінальну філософську систему і назвав її «хуторська філософія». Це по суті питомо українська «філософія серця», яка яскраво виявилася в духовній практиці Сковороди та філософській теорії Юркевича. Ця «філософія серця» фактично стала УКРАЇНСЬКОЮ НАЦІОНАЛЬНОЮ ІДЕЄЮ. Куліш поновив у пам‘яті свого народу традицію життя за законом внутрішньої волі людини. Він став предтечею європейського екзистенціалізму.

Концепцію української національної духовної волі Пантелеймон Куліш ґрунтує на науковому осягненні універсальних космічних законів, які визначають закони людського життя, та на духовних традиціях нашого народу.

« Історію не можна змінити, треба тільки мати сміливість знати правду. Тоді можна змінити нинішню жорстоку реальність.» -- Пантелеймон Куліш.

«Україна повинна або відокремитись від Росії, або загинути!» -- Пантелеймон Куліш.

«Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держіться. Тоді з вас будуть люди як слід. Тоді з вас буде громада шановна. І вже на таку громаду ніхто свої лапи не наложить!» -- Пантелеймон Куліш.

9.08.1792.

Початок насильницького переселення запорожців на Кубань царатом.

8-10.08.1989. – У Києві проходив Установчий з‘їзд Народного Руху України, який зіграв велику роль у боротьбі за Незалежність України.

9.08.1823. – Народився громадський діяч, член Кирило-Мефодіївського братства, поет, перекладач Олександр Навроцький(22.10.1892)

10.08.1648. – Бій з поляками українських козаків під проводом Богдана Хмельницького під Пилявцями

11.08.1680 – Помер народний герой, легендарний кошовий отаман Запорізької Січі Іван Сірко, слава про якого летіла по всій Європі. На чолі двох з половиною тисячного загону козаків на запрошення кардинала Мазаріні допомагав звільнятися французам від іспанського поневолення. По наказу Людовика Чотирнадцятого під Дюнкерком було споруджено пам‘ятник Івану Сірку. Слава Україні! – Герою слава!

11.08.1962 – У космос піднявся космонавт- українець П. Попович.

14.08.988 –Хрещення князем Володимиром Руси- України.

15.080є1649 – Перемога Богдана Хмельницького над поляками під Зборовом.

17.08.1245. – Ярославська битва. Перемога війська Данила Галицького(княжив у 1229-1264рр.) над загонами мадярів та поляків.

17.08.1857 – Народився український композитор(11 хорів), диригент, музикознавець Євсевій Мандичевський.

17.08.1883 – Народився Дмитро Донцов, громадсько-політичний діяч, публіцист, літературознавець. Ідеолог «інтегрального націоналізму», який відіграв вирішальну роль у формуванні нового покоління борців за визволення України в 20-30-их рр. двадцятого століття. Редактор «Літературно-наукового вісника», журналу «Заграва»(1923-24), один із організаторів «Союзу визволення України»(СВУ).

Протягом життя ідейно-політичні погляди Донцова еволюціонували: у ранній період він – прибічник соціал-демократії, під час Першої світової війни – діячі і перший голова «Союзу визволення України». Далі очолює Українське телеграфне агентство в уряді П. Скоропадського.

У низці публіцистичних праць Донцов заклав підмурівок ідеології Українського націоналізму. Його ідеологія стала значною мірою основою для виникнення і зростання Організації Українських Націоналістів»(ОУН) Ідеолог «інтегрального націоналізму» вважав рушійною силою історичного процесу ініціативну меншість – «формотворчу, будівничу, правлячу касту», якій народ повинен підпорядковуватися.

Незаперечним є факт, що діяльність Донцова відіграла вирішальну роль у розвитку української духовності й політичної думки у 20-30-их роках двадцятого століття.

Як критик і літературознавець, Дмитро Донцов створив галерею літературних портретів українських письменників 19-20 століть.: Лесі Українки, Тараса Шевченка, Олени Пчілки, В. Винниченка, В. Стефаника, М. Хвильового та ін.

Від 1947 року до кінця життя Донцов мешкав у Канаді, викладав українську літературу в Монреальському університеті, продовжував публіцистичну діяльність. Він жодного разу не зневірився у здобутті Україною незалежності. Життя Донцова – яскравий приклад безкомпромісного служіння українській національній ідеї.

«Національний ідеал може здійснитися тільки в безкомпромісній боротьбі з Росією!» -- Дмитро Донцов

«…Свідомі нашого національного ідеалу, навіть повалені на землю, навіть під чоботом щасливого переможця – встанемо! Зрікаючись нашого ідеалу – ніколи.» -- Дмитро Донцов.

«Націоналізм – це більше, ніж ідеологія. Це – хребет нації. Це те, що дає їй силу, гідність і мету, перетворює народ у вершителя власної долі!» – Олег Тягнибок.

«Нація існує доти, доки існують люди, готові її захищати.» -- Андрій Пастушенко, заступник комбата батальйону ОУН, кіборг, герой сучасної війни з Росією.

21.08.1627 – Виданий друком перший словник української мови Памви(Павла) Беринди, письменника, лексикографа, редактора, друкаря, гравера, педагога. Беринда – один із основоположників шкільної драми. Високо цінуючи церковнослов‘янську мову, він разом з тим обстоював необхідність запровадження живої української мови у церковних відправах. Беринда відіграв дуже важливу роль у становленні словникарства й інших народів, зокрема польського, шведського, румунського.

Беринда підніс на новий рівень українську графіку, виступаючи автором низки чудових дереворитів, якими рясніли розкішні видання Крилоса, Стрятина, Львова та Києва.

24.08.1991. – День Незалежності України.

27.08.1856. – Народився Іван Франко. Титанічна постать цієї особистості уособлює творчий порив і велетенську наснагу українства у прагненні до відродження і постання в колі європейської та світової культури. Немов підхопивши з рук Шевченка прометеїв смолоскип. Він запалював людські душі, аби підняти їх на важке «мандрівництво» до Української Обітованої Країни. Поет прозаїк, драматург, перекладач з багатьох мов, критик, історик літератури, журналіст, редактор, видавець. Його життя – то невсипуща творча праця, якою здійснено перші перспективні кроки до творення української політичної нації.

Попри неохопний обрій зацікавлень Іван Франко перш за все поет. Його називають поетом інтелекту, явленням в українській поезії. Його поетичні збірки – визначні явища українського письменства. Серед тридцяти поем найбільшого визнання набула поема «Мойсей»(1905), названа «другим «Заповітом» української літератури»(Ю.Шерех) Це життєвий синтез автора, підсумок перейденого, його роздуми про шляхи національного провідництва й етапи націєтворення.

Багатожанрова проза ставить у центрі постать людини з альтруїстичними поглядами: «Борислав сміється», «Захар Беркут», «»Перехресні стежки» та ін.. Серед драматургічних творів найдовшим сценічним життям живе драма «Украдене щастя», яка постала з народної пісні.

Суспільно-політичні погляди Франка протягом шести десятирічного життя еволюціонували віл юнацького захоплення соціалізмом та федералізмом Миколи Драгоманова до свідомого служіння ідеї побудови суверенної соборної Української держави. Народжений в середовищі дискримінованого ворогами українського народу, Іван Франко піднісся в коло його геніїв-пророків, котрі силою духу зупинили деградацію нації і підготували історичний феномен УНР і Розстріляного Відродження, заклали підмурівок української державності.

«…Дух, що тіло рве до бою він не вмер, він ще живе. Словом сильним, мов трубою, міліони зве з собою – мілліони радо йдуть, бо це голос Духа чуть…» -- Іван Франко «Гімн»

30.08.1991. –Президія Верховної Ради України заборонила антиукраїнську діяльність компартії України.

31.08.1919 – З‘єднані українські війська УНР і УГА(придніпрянські і галицькі) здобули Київ, звільнивши його від російських більшовиків.

Шановні друзі! Народжені нашою Батьківщиною видатні українці. якими ми по праву пишаємося, входять в «Духовний Пантеон України» та в світову Скарбницю досягнень людства.

Слава Україні!

Лектор-методист Центру «Українознавство» Світлана Гавриленко.