Не залишив дім навіть після втрати ноги: історія мужності з Покровська

Ворожі обстріли, втрати близьких і боротьба за життя після тяжких поранень. Так сьогодні живуть мешканці прифронтового Покровська на Донеччині. Попри щоденну небезпеку, багато хто залишається у місті. Один із них – 42-річний Артур. Через російські обстріли він був поранений уже двічі. Переніс ампутацію, але планує повернутися до Покровська знову. 

42-річний житель Покровська одужує після поранення. Каже, це вже не вперше. Уже був травмований уламками від російської міни в лютому. Тоді ворожий снаряд упав за 10 метрів від нього – постраждала ліва нога. Першу допомогу надали місцеві мешканці. Після поранення виїздити з Покровська не планував. Каже, багато знайомих покинули домівки, а він залишився, щоб доглядати за їхніми будинками. Але після чергової ворожої повітряної атаки втратив ногу. Каже, їхав велосипедом, раптово пролунав вибух – міна впала всього за три метри.

"Міна впала позаду, за спиною, метрів за три. Мене підкинуло через велосипед. Кинуло через нього. Я ще ногу поправив, яка була поранена. Кричав-кричав. Вибігла сусідка, глянула. Каже: зараз чоловік вийде – і він мене відвіз у Добропілля. Свідомість я не втрачав, кричав постійно. Сусід не знав, де лікарня, а я ж уже там був – показав дорогу", – розповів Артур.

Він також розказав, що Покровськ перетворився на руїни. Сигнали повітряних тривог давно не працюють – натомість щоденні обстріли. Але чоловік не захотів виїздити, каже, нікуди. Садив город, а під час обстрілів ховався у будинку.

"Там просто ходимо під мінами, ракетами. Сидимо вдома. Дім хитається, підстрибує. Особливо вночі, над ранок. От нещодавно дев'ять ракет прилетіло. Дім аж підстрибував", – пожалівся Артур.

Волонтери і правоохоронці, які здійснюють евакуацію, кажуть: щодня з міста виїжджають 10-11 осіб.Нині в місті немає зв'язку, комунальних послуг. У населеному пункті залишається менш як 2000 осіб. Ті, хто не виїхав, щохвилини наражаються на величезну небезпеку.

Поранений Артур із Покровська

Попри обстріли, втрату батька і ампутацію, чоловік мріє повернутися додому – до мами й брата.

Артур розповідає: його батько загинув у березні під час артобстрілу.

"Сусіду відірвало ногу, як і мені. А моєму батькові – стояв спиною – в ній була дірка, і руку відірвало. Помер на місці", – поділився чоловік.

Після цього Артур відправив дружину в тиловий регіон, а сам із мамою та братом залишився у Покровську. У Добропіллі лікарі надали першу допомогу, а потім – термінове транспортування до Дніпра. Там перелили майже три літри крові. Щоб урятувати життя, довелося зробити ампутацію вище коліна.

"Попереду поетапне одужання, щоб повернути до активного життя", – зазначив лікар Сергій.Сам Артур хоче якнайшвидше одужати і повернутися до Покровська – там поки що залишаються мати і брат. Каже: боїться вибухів і прильотів, але не може змінити ситуацію.

Поранений Артур із Покровська