«Ваша влада ніколи не хотіла, аби ви мали хоч якісь почуття» - внештатный советник Министра о жителях Донбасса

Во второй части общения со студенческой аудиторией Александр Бригинец рассказал о том, как победить на сегодняшней войне, почему впервые увиденное им украинское гражданское общество выглядело странным, а также, с чего действительно важно начинать свою жизнь.

«На війні, що зараз ведеться на Донбасі, треба бути спокійним і неагресивним, бо тільки таким чином можна досягти перемоги. Бійцям треба вміти виконувати навіть ті накази, які на перший погляд здаються безглуздими й нелогічними, - поделился Александр Михайлович.

Кожен із вас повинен також пам’ятати про те, що коротший шлях не завжди є кращим та швидшим. А поразка та покарання в житті не завжди є поразкою та покаранням. І це треба зрозуміти кожному політику та громадянину. Коли в мене стається якась неприємність, я питаю: «Що це»?. Бо дуже важливо починати своє життя з пошуків позитиву та добрих знаків, які, безумовно, є навколо».

Первый вопрос, заданный гостю студенткой КИИ ДонНТУ, касался деятельности Александра Бригинца в качестве внештатного советника Министра. «Коли я був депутатом, то, за законом, в мене був безкоштовний проїзд у будь-яку точку України. І тому майже весь свій час я проводив на Донбасі. Мені здається, що головна проблема цього регіону – у тому, що Донбас себе не розуміє і не чує. У вас дуже глибока чудова історія. І парадоксально відсутнє почуття гордості! Чому так? Бо ваша влада ніколи не хотіла, аби ви мали хоч якісь почуття. Але я не можу не відзначити ті зміни, які діються на Донбасі сьогодні. Той Донбас, який я бачив декілька років тому, був Донбасом фанатиків. Сьогодні ж я бачу Донбас громадських активістів».

Более подробно о том, что же собой являет гражданские активность и общество, внештатный советник Министра рассказал, окунувшись в ретроспективу: «Раніше я не уявляв, що таке громадянське суспільство. Для мене воно завжди було представлено декількома лідерами, які закликають усіх до активних дій, що сприяють покращенню загального стану, наприклад, міста.

У березні 2013 року, коли у Києві випало по пояс снігу, я вперше побачив, що ж таке це громадянське суспільство. Люди чистили сніг, штовхали чужі машини, біля метро почали з’являтися місцеві жителі, які на своїх авто допомагали іншим людям доїхати до необхідного пункту призначення… І це для мене було настільки дивно, бо тоді місто працювало без влади та керівників. Таким суспільством ми маємо хотіти стати. Бо все, що робиться для суспільства, знайде відповідну відплату, оскільки соціум – найкраща інвестиція».