Светлана Гавриленко: Тріумф і драма Івана Мазепи

Завтра, 20 марта, исполнится 376 лет со дня рождения великого украинского гетмана и патриота Ивана Мазепы. О масштабности и многогранности этой выдающейся исторической личности в своем эссе подробно и увлекательно рассказывает лектор-методист Центра «Украинознавство» и председатель комитета по государственной идеологии, культуре и духовности Общественного совета Красноармейска Светлана Гавриленко:

«У незалежної держави повинна бути своя історична пам'ять і національна гідність.

(Євген Сверстюк)

Історія України трагічна і героїчна. «Її не можна читати без брому», - зауважує Володимир Вінниченко. Але до вінниченківського брому, друзі, ми ще повинні додати розплющені очі, палкі патріотичні серця і мужній розум, якщо, пробачте, він у нас є.

Україна своїм особливо важливим розташуванням, родючими землями, могутніми ріками та працьовитим народом завжди приваблювала поневолювачів всіх мастей. Ці зайди глумилися над нашою чарівною мовою, нав’язуючи свою, знищували нашу національну еліту і обливали брудом наших героїв, тавруючи їх клеймом зрадника, а дійсних зрадників возвеличували до «героїв».

Але і через століття поневолення історія повертає нам славні імена та їхній високий арійський дух, що стукає в наші серця і повертає національну пам'ять, нагадуючи шевченківське: «…Хто ми, що ми, чиї сини, яких батьків, ким, за що закуті?!».

Хто ж він був насправді – Іван Степанович Мазепа? Здібний адміністратор, воєначальник, дипломат чи політичний авантюрист, котрий прагнув досягти своїх егоїстичних цілей? Це питання задає сучасний український історик та професор Володимир Сергійчук.

Відповіді на це запитання дають дослідники життя та діяльності Мазепи:

1)   Гнат Хоткевич – український історик, письменник, публіцист:

«Може і не весь він чистий, як Христос, може й не один гріх є на його душі, але все ж його ім’я серед борців, а не серед тих, хто за шмат гнилої ковбаси продавав і рідний край, і народ, і його будучність, і свободу…».

2)   Роже Пасеран – французький історик:

«Найвидатнішою постаттю України є Мазепа».

3)   Мелькійор де Багісе – французький дипломат:

«Мазепа сам персоніфікує всю велику країну Україну, її історичний народ, козацький народ».

4)   Іван Мартинов – французький історик російського походження:

«Мазепа, як і Хмельницький, мав дійсний намір повернути Україні самостійність і обрав для реалізації свого плану найслушніший час: Росія зазнавала поразок в сутичках з ворогом, Швеція тріумфувала, а Польща опинилася на грані загибелі».

5)   Отто Гайнц – німецький історик:

«Було б запереченням самим у собі вважати майже сімдесятилітнього бездітного гетьмана та безхарактерного авантюриста чи зрадника, коли б йому залежало на особистих користях, то він не «потребував би виставляти себе на небезпеку».

6)   Страмнберг – німецький полковник шведської армії:

«Коли Мазепа довідався, що цар Петро хоче ліквідувати автономію Гетьманщини, то вирішив перейти на шведську сторону, одначе його наміром було зробити цю Україну незалежним князівством».

Мазепа ще за життя здобув слави. Його постать привертала увагу Вольтера, Байрона, Гюго, Словацького, Ліста, Беранже. Вони присвятили йому свої творчі захоплення, що вилилися в поетичні рядки, музичні твори, художні полотна. Це - на Заході Європи.

А в рідній стороні - гучні прокльони російського царату, що розповзлися трутизною по лоні української землі, посіявши зневіру і відчуженість у серцях багатьох поколінь. 300 років не знята з нього анафема Московського патріархату, незважаючи на всі прохання нашого президента Ющенка. Цілком очевидно, що в дореволюційні часи російські історики Карамзін, Соловйов, Бантиш-Клеменський, навіть великий російський поет Пушкін в угоду царату доклали чимало зусиль, аби, возвеличуючи Петра І, «великого во всех своих деяниях», нагородити негативними епітетами його противника. За словами Бантиш-Каменського, Мазепа «с хитростью, осторожностью Виговського соединял в себе злобу, мстительность, любостяжание Брюховецького, превосходи Дорошенко в славолюбии, всех – в неблагодарности».

За царськими і радянські дослідники показували Івана Мазепу переважно в чорному світлі, виставляючи зрадником українського народу.

Кого зрадив Мазепа? Хіба той, хто прагне вирватися з кайданів, накинутих йому ворогом-гнобителем, є зрадником, коли він повстає проти тирана?!

А це відповідь самого гетьмана Мазепи на жагуче запитання, чи був він зрадником свого народу:

 - Я кличу всемогутнього Бога в свідки, що не ради приватних інтересів, а для вас усіх, для всього народу українського – хочу я за поміччю Бога так чинити, щоб ви з жінками і рідний край не загинули. Коли ж я це роблю ради приватних інтересів, то нехай поб’є мою душу і тіло Бог.

Так при єдиному свідкові – своєму Генеральному писарі Пилипі Орлику - поклявся на Біблії 70-річний гетьман України перед тим, як виступити проти московського царя Петра І та самовладця Москви на Україні.

Іван Степанович Мазепа-Колядинський народився на Київщині поблизу Білої Церкви 1640 року (дата народження приблизна) в шляхетній українській родині. Його батько служив у Богдана Хмельницького. Ще змалку Мазепа добре засвоїв козацьке військове ремесло і бойові закони цього лицарського ордену. Вправно їздив верхи, майстерно володів шаблею і мушкетом.

Великий вплив мала на Івана його мати Марія – жінка освічена, смілива патріотка рідного краю. Саме вона спочатку відіслала сина на навчання до школи Київського братства, згодом – до Києво-Могилянського колегіуму та єзуїтського – в Полоцьку.

Після цього молодий Мазепа три роки стажується в Німеччині, Франції, Італії, вивчає військову справу в Голландії. Після повернення із-за кордону виконував важливі дипломатичні доручення польського короля. У 1663 році несподівано залишає королівську службу, повертається на рідну землю і входить в політичне життя України.

Пильний, зручний, елегантний та освічений, він зробив стрімку кар’єру від коменданта гетьманської гвардії до почесті генерального писаря, себто провідника всієї дипломатії у козацькій державі.

У тій добі свого життя Мазепа переходить чимало любовних пригод, але, з огляду на матеріальні вигоди, одружується з багатою вдовицею, яка після своєї смерті, не народивши жодної дитини, залишає чоловікові великі статки.

У трагічному для України 1667 році  відбувається Андрусівський договір. Москва відверто порушує Переяславські угоди 1654 року і разом з Польщею роздирає Україну навпіл.

«Відбувається фатальне сплетіння політичних і мілітаристських наслідків страшного факту розполовинення живого тіла Батьківщини і підлеглості тих половин чужинним центрам», - констатує Євген Маланюк у своєму історичному есе «Тло і поступ». Але повернемося до Мазепи.

Можна погодитися з українським еміграційним істориком О. Оглобліним: «У цей фатальний для України час відбувається процес росту визначної людини й період формування великого державного діяча. Не простий і не легкий, тернистий та звивистий був цей шлях, що вів «покойового» польського короля до гетьманської булави».

Своєю кар’єрою Мазепа зобов’язаний насамперед тільки собі, своїм особистим знанням і таланту. Не один патріот разом з кобзарями плакав над Руїною. Знав причину лиха і Мазепа, бо знаходився в центрі подій. Його особиста амбіція та інтуїція підказали йому шлях здійснення мрії про єдину, незалежну Україну під його проводом. Мазепа мусив бути хитрим і гнучким, лукавим і скритним у своїх діяннях і помислах.

Звершилося!

25 червня 1687 року козацькою радою при підтримці командуючого московськими військами Голіцина Іван Мазепа обирається гетьманом України.

Отже, найвища влада перейшла до рук зрілого і високоосвіченого політика, в якому гармонійно поєдналися неординарний розум, воля і почуття і який усі свої сили присвятив великій справі – збереженню автономії України, а згодом – розбудові Української держави.

Всі, хто зустрічався з гетьманом, відзначали високий рівень його освіченості та інтелекту. Він чи не єдиний з тодішніх володарів, хто знав майже всі європейські мови – польську, німецьку, французьку, італійську, татарську, латину. Окрім того, гетьман мав неабиякий літературний талант, писав вірші. За приклад може послугуватись пісня про долю України, відома в народі під назвою «Горе тій чайці-небозі, що виростила діточок та й при битій дорозі».

Історики, аналізуючи добу Мазепи, зійшлися на одному: найхарактернішою рисою Мазепи-державника було мистецтво політики. Він блискуче знав учення італійського мислителя Макіавеллі, в якого взяв на озброєння два принципи: 1) вміти міняти шкуру лиса, що робить засідку, на шкуру лева, який змушує тремтіти вовків та 2) таємниця – душа справи. Тут гетьман був неперевершений, бо саме цього вимагали тодішні обставини, жорстока і безпринципна щодо України політика Петра. Узявши до рук булаву, гетьман почав розбудову держави. Для цього він не жалів своїх сил і здібностей.

Часто говорять про культурне будівництво Мазепи, але при цьому забувають про політичний сенс і політичну ідею того будівництва. Адже творча та набожна натура гетьмана спонукала його до зведення та оздоблення храмів та монастирів (знамените козацьке бароко). Коли ж вдуматися глибше, то прийдемо до висновку: культурне будівництво Мазепи було лише псевдонімом його будівництва державного, обмеженого обставинами, але реального. І тоді ми будемо ближче до історичної правди. Тільки з такої точки зору ми зможемо оцінити далекоглядність замірів Мазепи і його велич в історії нашої Батьківщини…поза Полтавською катастрофою.

Мазепа як керівник держави постійно відчував наслідки Руїни. Це була руїна цілого покоління. І Мазепа, напевно, дуже гостро уявляв собі, яким же страшним могло б бути покоління наступне, покоління відмирання нації та пригасання історичної пам’яті народу. І тому його стратегія була ширша за стратегію військову, хоча і тут в умовах майже колоніального протекторату Москви зроблено перехід від традиційної системи «озброєного народу» до системи постійної регулярної армії. Його державна стратегія обіймала боротьбу за молоде покоління, яке мало бути вільне від морального скалічення батьків – сучасників Доби Руїни.

Як влучно робить висновок геніальний Євген Маланюк, «в цім змаганні з фатальним гуртом історії, з самим її фатумом  - саме і полягає титанічна велич Мазепи». Виростити, виплекати, викохати покоління на зламі століть, яке б зберегло і переховало історичну пам'ять Державної нації, перенесло її в майбутнє. Хіба це не титанічна робота при всіх перешкодах і протиріччях доби?! І все це робилося свідомо та планово протягом його рекордно довгого 20-річного гетьманування! Саме ця боротьба за молоде патріотичне покоління і була генеральною лінією Мазепи, що свідчило про його феноменальну історичну далекозорість.

Центром того будівництва стає Києво-Могилянська академія. В епоху Мазепи це вже не лише вища школа Богословія, а справжній модерний університет (про нього мріяв ще Виговський). В академії був своєрідний «державний клімат» для покоління, що мало розпочати Нову Добу.

Полтава перекреслила ці величні і далекосяжні заміри. Але Академія, як єдиний тоді на сході Європи університет, жила ще понад століття. Потім вона була здеградована і звужена до первісних розмірів школи Богословія. І це тоді, коли випускники Академії звели фундамент під культуру Петровської імперії!

Але хіба в такому документі, як перша в світі «Конституція Пилипа Орлика», складеній при обранні його гетьманом в Бендерах у 1710 році, не відчувається виразний подих Мазепинської Академії, яка для стількох визначних імен в історії нашого народу була незабутнього alma mater? Не забуваймо, що з Академією пов’язані такі імена та назви, як «Історія русов», що була джерелом політично-національної свідомості ряду поколінь з Шевченком включно, як Василь Капніст, як патріот Григорій Політика, як композитори Бортнянський та Ведель, як філософ Григорій Сковорода, математик М. Остроградський, дід Гоголя, дух і культура Котляревського і так званого відродження кінця XVIII – початку XIX століть…

З подивом і пошаною, але з пекучим болем, ми спостерігаємо, з якими титанічними зусиллями старий гетьман втілював в життя свою мрію – зберегти залишки державності. Здійснював в умовах шалених натисків Петра на Україну з метою знищення останніх її вольностей та суспільного розладу, остаточного матеріального зубожіння країни, морального і духовного занепаду, маючи за помічників не сильних духом Виговських і Немирічив, а надламаних Горленків і Апостолі, а найчастіше просто одвертих Кочубеїв та Іскр.

Можна з певністю припустити, що невсипущий розум Мазепи працював безупинно і шукав порятунку, самої козацької державності. І слушний час настав! Несподівана поява на історичній сцені такої постаті як Карл ХІІ. В очах тогочасної Європи то новітній Олександр Македонський. Союзу з ним шукає могутня Франція і, навперейми, Англія. Петро І докладає чималих зусиль в перемовах із шведським королем Карлом ХІІ.

Проникнемось титанічною напругою мудрого старого гетьмана перед рішучим кроком, вчитаймося в рядки його «Звернення до українського війська»:

 - Ми стоїмо, братіє, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли ми не виберемо шляху надійного, щоб їх обминути… Воюючи між собою, шведський та московський монархи зблизили театр війни до границь наших. Ми між ними точка або ціль нещастя… Отже, зостається нам, братіє, з видимих зол, які нас спіткали, вибрати менше, щоб нащадки наші наріканнями своїми та прокляттями нас не обтяжили. Я нащадків не маю, мені багато років і я нічого не шукаю, окрім щастя тому народові, який ушанував мене гетьманською гідністю і з нею довірив мені долю свою…

У договору моєму із шведським королем після замирення воюючих сторін рішено поставити країну нашу в той стан держав, в якому вона була перед володіння польського із своїми природними князями та з усіма колишніми правами і привілеями, що вільну націю означають. Поручитися за теє взялися найперші держави в Європі: Франція і Німеччина. Договори це не нові і підтверджують союзи предків наших із шведськими королями раніш заложені. Та й що ж то за народ, коли за свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає? Такий народ не ключимістю своєю, воістину, подобиться нетямущим тваринам, од усіх народів зневаженим!

Воєнне щастя – примхливе і зрадливе. Війна – то сплетіння ірраціональностей. Битва, як скаже пізніше Наполеон, то одне рівняння, але з багатьма невідомими. Головні причини, як пише генерал М. Юнаков, це: 1) брак попереднього стратегічного узгодження поміж 27-річним королем та мудрим гетьманом; 2) непередбачена загибель Батурина як внутрішньої бази; 3) поранення Карла ХІІ на самісінькому початку та багато іншого. І Полтава сталася не як логічний наслідок розумових калькуляцій політика, а як розумом не передбачене чисте воєнне зіскочення – трагічне і неуникнене.

Карл ХІІ програв битву. Мазепі не вдалося здійснити задумане.

Після полтавської поразки армія відступила в Молдавію – володіння Туреччини. Розлючений і оскаженілий Петро пообіцяв за голову Мазепи величезну суму – 300 тисяч талерів! Третину річного бюджету! Проте турецький султан з огидою відкинув бридку пропозицію.

Іван Мазепа помер 3 вересня 1709 року у селі Варниці поблизу Бендер. Його тіло у присутності шведського короля було поховано у старовинному православному монастирі на березі Дунаю, поблизу міста Галац, потім перевезено до Ясс. Останніми словами українського патріота було: «Без надії сподіваюсь…».

Усе своє життя, в періоди злетів та падінь, у дні радощів та смутку – великий гетьман Іван Степанович Мазепа плекав найзаповітнішу мрію, яку сформулював і обнародував на весь світ Вольтер:

 - Україна завжди прагнула бути вільною.

Слава Україні! – Героям Слава!

Ваша Світлана Миколаївна Гавриленко».

Красноармейск Светлана Гавриленко Иван Мазепа эссе
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Изложение
(0 оценок)
Актуальность
(0 оценок)
Автор
(0 оценок)
547 просмотров в феврале
Я рекомендую
Пока никто не рекомендует

Комментарии

Комментарии предназначены для общения, обсуждения и выяснения интересующих вопросов

Общество
После Дня влюбленных, который отмечался 14 февраля, украинцам обещали теплые выходные. Однако прогнозы часто меняются, и сайт "Сегодня" решил поточнее разузнать, какой погоды ожидать в ближайшие дни. В воскресенье, 17 февраля по всей Украине без осадков, будет появляться солнце. В западных областях потеплеет до +13 градусов. На севере, в центре и на востоке страны в среднем от +4 до +6. На юге – от +8 до +13 градусов. В понедельник, 18 февраля на востоке и...
Общество
Центризбирком на 9,9 млн гривен увеличил смету своих расходов на президентские выборы в этом году. Причина — рекордное количество претендентов на кресло гаранта: 44 человека (предыдущий рекорд, 24 кандидата, был зарегистрирован в 2004 году). "Сегодня" разобралась в бюджете гонки за булаву и выяснила, сколько за нее заплатят избиратели. Изначально расходы ЦИК на мартовские выборы должны были составить чуть более 266 млн грн. Эту сумму рассчитали на 25 канди...
Общество
Вчера, 16 февраля, городской голова Покровска Руслан Требушкин вместе с коммунальщиками провел рабочее совещание по поводу поддержания дорог в надлежащем состоянии. Об этом мэр сообщает на своей странице в Фейсбук. "Напомнил им, что за каждым предприятием закреплены определенные дороги, за которые они несут ответственность", - пишет Требушкин. Как отметил мэр, с понедельника на улицы Покровска выйдут работать 7 бригад, которые будут латать ямы на дорогах....
Общество
За минувшие сутки, 16 февраля, контрольные пункты въезда-выезда на линии разграничения пересекли 38,4 тысячи человек и 4,8 тысячи транспортных средств, сообщает Госпогранслужба Украины. Суточная статистика пересечения по каждому КПВВ выглядит за субботу следующим образом: «Майорское» - 8670 человек и 1000 транспортных средств; «Марьинка» - 8460 человек и 1310 транспортных средств; «Новотроицкое» - 7750 человек и 1440 транспортных средств; «Гнутово» - 4540...
Общество
За прошедшие сутки боевики 6 раз нарушили режим прекращения огня. 1 украинский военный погиб, еще 1 - ранен. С начала текущих суток оккупанты дважды обстреляли позиции ОС - 1 военнослужащий получил ранение. Об этом говорится в сводке пресс-центра Объединенных сил. Подчеркивается, что за прошедшие сутки оккупанты 1 раз применили вооружение, запрещенное Минскими договоренностями. "В полосе действий оперативно-тактической группировки "Восток" обстрелы позиций...
Общество
Городской голова Покровска Руслан Требушкин прокомментировал поджог автомобиля Ирины Сущенко. В Фейсбук мэр опубликовал видеобращение, в котором связывает случившееся с автомобилем секретаря горсовета с действиями оппонентов. "Вопиющий случай приозошел сегодня ночью! Секретарю совета Ирине Сущенко ночью подожгли личный автомобиль, который был припаркован рядом с домом. Считаю, что этот случай - ответ оппонентов, которые вчера во время заседания сессии усл...
Общество
Начальник отдела культуры, туризма и охраны культурного наследия Покровского горсовета Елена Олехнович назначена заместителем городского головы. Елена Александровна, согласно решению депутатского корпуса, будет занимать данную должность три месяца - с 18 февраля до 20 мая.  Вчера мэр Покровска Руслана Требушкин, в ходе очередной 63-й сессии горсовета, предложил депутатам поддержать предложение о прекращении полномочия его заместителя Юрия Третяка в связи...
Общество
Осовременивание пенсионных выплат в Украине будет ежегодно автоматически проводиться 1 марта. Об этом сообщил в эфире 5 канала вице-премьер Павел Розенко. "Пенсии будут перечисляться в автоматическом режиме. Это одна из главных позиций реформы, которая была введена. Теперь, несмотря ни на что; несмотря на то, с какой ноги встанет какой-то чиновник в марте месяце, каждый год 1 марта будут проводиться осовременивание пенсионных выплат. Впервые за последние 5...
Происшествия
Событие произошло сегодня ночью во дворе многоэтажного дома. Правоохранители устанавливают все обстоятельства и лиц, причастных к совершению правонарушения. Сегодня около 1:00 ночи в Покровский отдел полиции поступило сообщение от местного жителя о том, что во дворе многоэтажного дома произошло возгорание автомобиля "Тoyota Camry". Как сообщал 06239 ранее, автомобиль принадлежит семье секретаря горсовета Ирине Сущенко. По данному факту начато досудебное ра...