Світлана Гавриленко - «Духовний вимір Григорія Сковороди»

Продовжуємо  проект «ВЕЛИКІ  УКРАЇНЦІ»

29  жовтня  1794 року  завершив  своє земне життя  український  геній  світової  культури,   мандрівний   філософ,  вчитель,  поет,  музикант,  співак  ГРІГОРІЙ  СКОВОРОДА.

Світлана  Гавриленко,  лектор-методист  Центру  «Українознавство»

     «Духовний  вимір  Григорія  Сковороди»

Відома  фраза  Григорія  Савича:  «Світ  ловив  мене,  але  не  впіймав!»  відповідає  принципам  його  життя.

Великий  філософ  завжди  відстоював  свою  особисту  волю  й  індивідуальність,  не  піддаючись спокусам  світу.  «  Досить  мандрувати  по  світам!  Час  пристати  до  гавані.  Нам  відомі  твої  таланти.  Свята Лавра  прийме  тебе,  як  мати  свою  дитину.  Ти  будеш   стовпом  Церкви  та  прикрасою  обителі». « Ах!   Преподобний! - заперечів  палко  Сковорода, Я  стовпів  множити  собою  не  хочу,  вдосталь  і  вас,  стовпів  неотесаних,  в  храмі  Божому». 

Прослідкуємо  життєві  віхи  цієї  яскравої  особистості,  яка  з‘явилася  на  світ  Божий  у  грудні  1722  року  у  селі  Чорнухи  на  Полтавщині.  Походив  український  геній  із  козацького  роду.

Ґрунтовну  і  всебічну  освіту  здобув  у  Києво-Могилянській   академії.

Володіння  багатьма  інструментами,  гарний  голос,  знання  музичної  культури  визначили  музичну  кар‘єру   юнака.  Він  стає  солістом  Петербургської  Придворної капели,  яка  була  на  той  час  одною  з  кращих  музичних  колективів  Європи.  В різний  час  там  співали  співвітчизники  Сковороди — Марк  Полторацький,  Максим  Березовський,  Дмитро  Бортнянський,  Федір  Якименко…

Капела  та  її   20-річний  соліст були  в  центрі  всіх музичних  подій  Петербургу.  Не  один бал,  не  одна  урочистість  не  проходила  без  участі    Придворного  хору.    Співала  капела  і  у  Києві.  Волелюбний  Григорій використав  випадок  і  не  повернувся  у  російську  столицю.  Він  залишився  продовжувати  освіту  у  своїй  альма-матері.

Завдяки  знанню  багатьох  іноземних  мов  та  високій  ерудиції  його  відібрали  у  1750 році  для  супроводження  царської  місії  в Угорщину.  Тут  знову  проявився  волелюбний  характер  Сковороди.  Від  своїх  обов‘язків  у  поважній  місії  він  відмовляється  і  три  роки  мандрує Європою.  Ці  мандри  збагачують його  музичний  досвід  і пі-сену  творчість.   В  ту  епоху  у  Західній  Європі  дуже популярною  стає  вокальна  лірика.

Сковорода  повертається  в  Україну  і   і  починає  викладати  етику,  естетику,  хоровий  спів  у  Харківському  колегіумі.  На  той  час  він  був  незвичним,  унікальним  викладачем.  У  клас  приходив,  тримаючи  в  руках  не  палицю,  не  розги,  а  сопілку,  або  флейту.

Нетрадиційний метод  виховання,  що  полягав у  індивідуальному  підході   до  учнів,  у  виявленні  й  плеканні  притаманних  їм  від  природи  здібностей,  ускладнив  стосунки  мислителя   з  адміністрацією.  Григорія  Савича  було  звільнено  з  посади.  Сковорода  ще  буває   на  домашніх  музичних  вечорах,  де  співав  та  виконував  соло  на флейті  і  сопілці.  Бувають на  цих  вечорах  і  його  учні  із  колегіуму.   Завдяки  одному  з  них, Михайлу  Ковалинському,  ми  знаємо  біографію   мислителя…

Пізніше  філософ  кілька  років   працює  у   Переяславському  колегіумі,  потім  приватним  викладачем  у  маєтку  поміщика  С.  Томари.  Через  невідповідність  змісту  і  методів  викладання  офіційним  настановам  полишив  педагогічну  діяльність.  З  1769  року  Григорій  Савич  веде  мандрівний  спосіб  життя,  якому  залишається  вірним  понад  25  років.

На  цей  час  припадає написання  більшості  його  творів:  і  музичних,  і  пісенних,  і  художньо-філософських.  Через  заборону  книговидання  в Україні  царським  урядом  твори  Сковороди  довго  не  друкувалися,  а  переписувалися  й  поширювалися  усно.  Перший  друкований  філософський  твір  «Наркис»  вийшов  у світ  1972  року.  Григорій  Сковорода  був  останнім  представником  пізнього  бароко,  писав  староукраїнською,  книжною  мовою.  Але  він  своєю  літературною  творчістю створив  передумову   для формування  нової  літературної  української  мови  на  народній  основі. На  порозі  стояла  нова доба-- доба  романтизму!

Уявимо  собі  людину,  що  курними  шляхами  переходить  від  села  до  міста,  чи  від міста  до села:  погляд  спрямований  уперед,  за  плечима  на  ціпку торбина  зі  скудними  пожитками,  Біблією,   флейтою  та  сопілкою… Таким   постає  Григорій  Сковорода  не  лише  словесно,  а   й  засобами   образотворчих  мистецтв.  У  наслідку  маємо  саме таку  живописну  постать  поета  і  філософа(художник  І.  Їжакевич)   і  таке  ж  його  скульптурне  зображення  (  скульптор  І  Кавалерідзе).  Одне  слово  мандрівний(майже  жебрацький)  вигляд   «першого  розуму  нашого»,  як  скаже  пізніш  про  Сковороду Павло  Тичина.  Останні  понад  25  років  український  геній  мандрував  Слобожанщиною.  Із  творчої  спадщини  митця   широко  відомі  «Сад  божественних  пісней»   та   «Басни   Харьковскіе».

Григорій  Савич   йшов  Україною,  співав,  грав  на  сопілці, або  на  флейті  свої  фантазії  і  симфонії.  Виконував  народні  пісні,  а  також  свої  духовні  й  світські  кантати  і  псалми.   Мандруючи,  він  своєю  творчістю закладає  історію  української  пісні-романсу.  На  жаль  не  знайдені,  зроблені  рукою  Сковороди,  записи  мелодій.  Якісь  із  них  збереглися  завдяки  народним  виконавцям.  Його  пісні  співали  бандуристи,  д»які-мандрівники,  чумаки.  Цім  пісням  дали  назву — «сковородинські».  І  до  нашого  часу  дійшли:  сатирична  пісня  «Всякому  городу ---нрав  и права»,  прекрасні  ліричні  канти---«Стоїть  явір  над  водою»,  «Ой  ти,  пташко  жолтобока»,  «Ой  поля,  поля  зелені»,  «Ой,  пішли  мої  літа!».  Збереглася  пісня-псалом  «Про  правду  і  кривду»,  записану  Миколою  Лисенком  від  кобзаря  Остапа  Вересая,  а  також   пісня  «Сонце  і  пташка»,  яку  за  переказами  співав  хор  кріпаків  князя  Потьомкіна.  Квітка-Основ»яненко  стверджував,  що  радісний  і  урочистий  наспів  «Христос  воскрес!»  та  канон  «Воскресіння  день»  також належать  Григорію  Сковороді.

Яскравим  і  неповторним  явищем  є  філософське  надбання    «першого  розуму  нашого».  Знав  і  шанував  Сковорода  філософсько-художні  писання  Сократа,  Платона,  та  інших  письменників  Греції  та  Риму.  Вивчав  Григорій  Савич  творчу  спадщину  Володимира  Мономаха  та  митрополита  Іларіона,  їхніх  послідовників.

Основне  філософське  питання  для   Сковороди—це  не  тільки  відношення  Буття  і  Свідомості (Матерії  і  Духу),  а  й  проблема  походження,  сутності(справжності),  призначення  людини,  її  шляху до  щастя.  Справжня  ЛЮДИНА-мрія  і   найвищий  ідеал  Сковороди.  Тому  його  орієнтація  на  «філософію  серця»,  а  не  логіку.  «Серце  повинно  бути  мудрим,  а  розум—добрим!»   Це  явище—суто  Українське,  започатковане  ще  в  Київській  Русі—Україні,  а  вивершене  Тарасом  Шевченком.  Це й   визначає  органічний  синтез  філософії  і  літератури,  етики та  естетики,  до  того  ж   і  в  змісті,  і  в  формі(  жанрах,  стилістиці,  поетиці).

Основоположною  у  філософії  Сковороди  є його  концепція  про  дві  натури—видиму  і  невидиму,  зовнішню  і  внутрішню.  І  положення  про  три  світи----великий(макрокосм),  малий(мікрокосм)  і  символічний(Біблія).  Шлях  пізнання   людиною  самого  себе,  свого  мікрокосму,  своєї  внутрішньої  суті—можливий  і,  на  думку   філософа,  єдино  вірний.  «Внутрішня  людина»  у  нього  водночас  індивідуальна  і  космічна.  Її  структура  аналогічна  будові  Великого  Світу.

Григорій  Сковорода  вважав,  що  духовне  відродження  людей,  праця  за  покликанням  автоматично  приведуть  до  злагодженого   функціонування  суспільства.

Лектор-методист  Центру  «Українознавство»  Світлана  Гавриленко

       Олександр  Кавуненко

«До   Григорія   Сковороди»

Іду  я  з  Вами  крок  у  крок,

Хай  світ  спікається   від  ловів.

Над  суєтою—мудре  слово

І  мислі  Вашої  урок.

Блукати  з  Вами  день  у  день---

У  Духу  кладезь  поринати,

І  «Сад   Божественних  Пісень»

В   Саду  Вкраїни  Відкривати.