Хто він, Степан Бандера

Сайт  06239.com.ua  продовжує    проект   «Великі  українці».

Світлана  Гавриленко,  лектор-методист  Центру «Українознавство»

                 Хто  він,  Степан  Бандера

                  ( авторські  роздуми)

                                               «Історію  не  можна  змінити,  треба  тільки 

                                               мати  сміливість  знати  правду.   Тоді  можна 

                                               змінити  нинішню  жорстоку  реальність.»

                                                                       Пантеліймон  Куліш,  1849 рік  

1  січня - день  народження  одного  з  Великих  синів  України  Степана  Бандери.  Ім‘я  цієї  людини  сповнювало  і  сповнює жахом  ворогів  України.  Радянська  пропаганда  зробила  так,  щоб   ім‘я  Бандери стало  символом  жорстокості  і  ненависті.  Та  радянська  доба  пішла  в  небуття,  а  історія  повертає  імена  наших героїв,  правду  про  них.

У  1991 році  я,  як  одна  із  організаторів Руху  за  Незалежність  України  у  нашому  місті,  була  запрошена  Тернопільським  Рухом  на  перепоховання  вояків  УПА.   – Куда  ти  едешь?  Там  же  бандеровцы.  Они   тебя  убъют! – причитали   мої  бувші знайомі.  Отака була  сила  радянської  пропаганди.

Але  я  поїхала.  Бо  вже  тоді  розуміла,  що  не  може  бути  весь  народ  ,  проживаючий на західно-українських  землях  бандитами.  Поїхала.  Тому  що  хотіла  вивчити  рідну  мову(  я  ж  була  вихована  на  російській  культурі,  свого  нічого  не  знала,   бо  нас  виховували  в  СРСР  шанувати  тільки  все  російське)  і  взнати  правду  про  Бандеру.  Це  була  середина  серпня.  А  до  цього  були  в  пошуках  Правди  мої  поїздки  у  країни  Прибалтики.  Там  я  побачила  потяг  цих  маленьких  націй до  волі  від  московської  залежності  і,  спостерігаючи  цей  вибух  національної  гідності,  я  відчула  серцем  свій  український   ген.  Так  почалося  пробудження  моєї  національної  свідомості.

А  тернопільські  зустрічі,  моя  участь  у  мітингах  з  перепоховання  вояків  УПА, щирі,  відверті  розмови  з  свідками  трагічних  подій – розстрілів   НКВД-ешниками  цілих  сіл   за  підтримку  вояків  УПА…відкривали  мені  Правду.

Правду про  УПА  лише  у  1994-ому  мені  дозволив  надрукувати  «Вечірній  Київ»,  а  додому  я  привезла  плівки  з  повстанськими  піснями,  в  яких  бриніла  любов  до  України,  до  матері,  до  коханої.  Це  зараз  вони  вільно  звучать,  а  тоді…  Це  були  докази  Правди.  Яки  ж  бандити? --- Бандити  таких  пісень  не  співають!

Тернопільські  зустрічі  допомогли  мені  прийти  до української  національної  ідеї,  узнати  правду  про  Бандеру,  про  УПА.  Мабуть  дійсно  Бог  любить  Україну.  Бо  в  найскрутніші  для  неї  часи  Він  посилає  поводирів  Нації:  Богдан,  Кривоніс, Богун,  Виговський,  Мазепа,  Петлюра,  Бандера,  Шухевич…  І нехай  вороги  зовнішні  і   внутрішні  оббріхували  і  оббріхують  наших   героїв,  вішаючи  на  них  ярлик  зрадника,  та  невблаганна  історія  через нашарування  брехні  повертає  нам  їх  справжню  суть.

…Не  спи,  моя  рідна  земля,  прокинься,  моя  Україно!  Відкрий  свої  очі  назустріч  високим  зіркам!  То  дивляться  пильно  з  небес  забиті  поети  й  герої.  Всі  ті, хто  поклали  життя  за  майбутнє  твоє. --- Так  співає  сучасний  український  гурт  «Мандри».

«БАНДЕРА»  в  перекладі  з  іспанської --- ПРАПОР.  Чи  не  відчуваєте,  друзі,  той  галльській   слід  індо-європейської   цивілізації?

Народився  Степанко  на  древній    Галичині(сакралі,  акумуляторі

Українського  національного  духу)  1  січня  1909  року  в  селі Старий  Угринів  у  патріотичній сім,ї  греко-католицького  священика  Андрія  Бандери.  Сім,я  мала  восьмеро  дітей:  четверо  дівчаток  і  четверо  хлопчаків.  Степан  був  другою дитиною.  Батько  родини  перебував  усю  історію  боротьби  за  незалежність  України  (1917-1920)  на  «Великій  Україні» ,тобто  на  Наддніпрянщині  і  вів  боротьбу  з  більшовиками  і  біло-московськими  військами  у  чині  капелана  української   армії   УНР.  Потім  захворів  на  тиф  і повернувся  на  Галичину  у  свою  парафію.  Мати  померла  рано.  Дітей  виховував батько.  Коли  батько  приходив  зі  служби,  діти  сідали  на  круглий  диван  під  портретом  Шевченка, і  Андрій  Бандера  розповідав  про  Петлюру,  гетьмана  Скоропадського,  про  Троцького,  до  якого  одного  разу  його  направила  Центральна  Рада    УНР  з  дорученням.

Худорлявий,  але  спритний  Степанко  гаряче  реагував  на  поразку  Української  революції.  Він  був  звичайно  стриманим,  не  відзначався  балакучістю,  більше  читав  Франка,  Шевченка,  Лесю  Українку  і…слухав.  Не  проходило й  місяця,  щоб  через  село  Угринів  не  проходила  чия-небудь  лінія  фронту – польська,  німецька,  московська.  –Хто  ми?  Українці?  Чи  поляки  якісь? – задавав  своє  питання  Степан  батьку . – Українці, синку,  ми – українці. – відповідав  батько  Андрій.  І  розповідав  про  легендарних  українських  героїв:  галицького  короля  Данилу,  Олексу  Довбуша,  Кармалюка…

Якось  старша  сестра  Володимира  застала  Степана  за  дивним  заняттям:  стиснувши  зуби  від  болю,  брат  штрикав  долоню  великою  циганською  голкою.  «А  раптом  допитувати  будуть?» --- пояснив  він  свій  експеримент  переляканій  сестрі.

На початку  двадцятих  він самостійно  вирушив  навчатися  у  українську  гімназію  в  Стрій.  За  словами  сестри  Марти  кумиром  брата-гімназиста  був  у  якийсь  момент  Ленін,  в  якому  хлопець побачив  романтичний  образ  аскета-революціонера  Овода.  Але  проходив час  і  дійсність  давала  інші орієнтири.

Контроль у  гімназії  тримала  польська влада.  Але  основне  національно-патріотичне   виховання  гімназійна  молодь  набувала  у  шкільних  молодечих  організаціях.  Бандера  пройшов  вишкіл   у  «Соколі»  та  ПЛАСТі.  А  потім участь  в  Українській  Військовій  Організації – УВО  Євгена  Коновальця,  яка  мала  своїм  завданням виховувати  дібрані  кадри  в  національно-революційному  дусі. 

Вчитаймося,  друзі,  в  автобіографію  Бандери:  «Будучі  студентом  Львівської  Високої    Політехнічної  школи,  найбільшої  енергії  я  вкладав  у  революційну  національно-визвольну  діяльність.  Вона  захоплювала  мене  чим  раз  більше,  ніж  навчання.» 

Створена  бувшим  петлюрівським  полковником  Євгеном  Коновальцем   УВО  ставила  завдання – готувати  повстання,  щоб  очистити спочатку  Західну  Україну  від  «польсько-панського  ярма»,  а   згодом  і  Східну – від  «більшовицького  ярма».  Найбільшу  популярність  УВО   здобула  серед  гімназистів  і  студентів.  У  1928  році  Бандера  дістав  призначення  у  розвідувальний,  а згодом  у  пропагандистський   відділ…

1929  рік.  З  ініціативи  Коновальця  створюється  Організація  Українських  націоналістів – ОУН,  до  якої  приєдналися  УВО  та  решта  підпілля.

Зі  слів  сестри  Володимири  Степан  швидко  став  відомим  серед  членів  ОУН. Організаторські  здібності   19-річного  юнака  рано  розгледів  Коновалець.  Юнак  мав  прекрасну  пам‘ять,  знав  поіменно  майже  всіх  підпільників.  Потім,  звичайно,  його  ввічливість  і  зовнішня  стриманість.  Він  і  з  батьком був  на  «ви»,  а  вже  із  сторонніми…  Багатьох дивувало  його  знання  шести  мов.  Часи  були  жорстокі.  Роздерта  на  шматки  Україна   стогнала  під  ярмом  різних  окупантів.  Ставлячи  основне  завдання – звільнення  України  від  усякої   окупації,  ОУН    не  відкидала  проведення терактів.  Автором  багатьох   був  молодий  Бандера.  Від  куль  оунівців    загинув  комісар  польської  окупаційної  поліції  Чеховський,  секретар  радянського  консульства  у Львові  Майлов  і  інші.

У 1932  році  Бандера,  якому  минає  лише 23  роки,  стає  заступником,  а  у  1933  році – головою  ОУН  на  західно-українськіх землях.

До того  часу  він  повністю  зрікся  своїх  симпатій   до  Леніна,  котрий   став  для  нього  втіленням не  соціалізму,  а  більшовизму.  Комуністична  Росія    для  українських патріотів  була  страшніша  за  Польщу.  Родичі  по  лінії  батька,  які  втекли  з  Донецька,  розповідали  про  тамтешній  голод,  колективізацію,  арешти,  ДПУ.   СРСР  згадували  тільки  лихом.  Степан,  слухаючи  їх,  висловлювався  так:  «Поки  ми  під  польськими  панами,  наше  життя – боротьба,  а  прийдуть  Совєти,  нашим  життям настане  смерть.»  Він  був  класичним    націонал-соціалістом,  фанатиком    «Самостійної  України». 

На  початку  30-их  Бандера  прийшов  до  думки,  що  будь  який  федералізм  «схожий  на  колонізацію,  примушує  малі  народи  підлаштовувати   свій життєвий  устрій  під  традиції  велетнів».  За  це  він  критикував  і  Америку,  і  СРСР.  Проте,  щоразу  робив  застереження:  «Північно-американські  Штати  поневолили  диких  індіанців,  Росія – цивілізовані  держави.»

Соціалізм  Бандери  вміщувався  «в  рамках  однієї  нації української:  націоналізація  землі,  великого  капіталу,  введення  демократичних  методів  управління,  але  все  це – в  Україні,  і  силами   одних  українців.»   Революційно-визвольна  діяльність  ОУН  на  західноукраїнських  землях  під  керівництвом  Бандери  була  достосована  до  ситуації  і  до  розвитку  національно-визвольного  руху.  Як пише  у  своїй  автобіографії  Степан  у  тридцятих  роках  були  наступні    моменти   завдання  розбудови національно-визвольного  руху:--  широка  розбудова  членських  кадрів  і  організаційної  мережі  по  цілому  терені  України  під  Польщею;  -- приділено  увагу  трьом рядам  вишколу:  ідеологічно-політичному,  військово-бойовому  і  вишколу  підпільної  практики(конспірація,  розвідка,   зв‘язок  і  т.д.) ;

Окрім  політичної,  пропагандивної  і  бойової  діяльності  самої організації  розгорнуто  нову  форму  праці – масові  акції протесту  широких  кіл  суспільства  проти  польської    денаціоналізаційної  політики;  поставлено  другий  фронт  боротьби  проти більшовицької агентури  та  інше.

У  червні  1934  року  Степан  Бандера  був  вперше  заарештований  польською  поліцією,  а  1936  року  його  було  засуджено  до  смертної  кари,  яку  потім  замінили    довічним  ув‘язненням.  Після  визволення  із  тюрми  друзями-націоналістами  він  не  припиняє  визвольної  боротьби.  Крилатий  вислів Бандери:  «Здобудеш  Українську   державу,  або  загинеш  в  боротьбі  за неї!»  став  основним  принципом  боротьби  ОУН    за  Україну.

Коли  Бандера  сидів  у  застінках    польської    познанської  одиночки,  у  Роттердамі     навесні  1938  року агент  радянського  НКВС  вбиває Євгена Коновальця.  Частина  ОУН  плекала  надію  використати  Німеччину  в  боротьбі  з  Радянським  Союзом.  Мельниківці  надіялися,  що Німеччина   дасть  оунівцям   шанс  самим  знищити  більшовизм  на Україні  і  проголосити  її  Незалежність.  Взимку  1939  року  у  Мюнхені    почалася  комплектація  українського легіону  (800  чоловік)  з  двох  батальйонів – «Нахтігаль»  і  «Роланд»,  які  проходили  вишкіл  у  кращій  армії  того  часу – німецькій.  Це відбувалося,  коли   у  Кенігсберзі  браталися  за  пактом  Ребінтропа – Молотова  дві  армії:  фашистська  і  більшовицька.

Бандера  доводив  Мельнику:  «  Гітлерівській  фашизм  страшніший  не менш,  ніж  сталінський.  Довіряти  німцям --  те  саме,  що  Москві,   або  Польщі,  які  торгують  Україною    століття.  Ідея  свободи – свята,  і  брати  її  із  кривавих  рук  ворога – ганьба.  Треба  надіятися  тільки на  власні  сили…».  Переговори  завершилися  цілковитим  розривом  між старим  і  молодим  націоналістами.  ОУН  розкололася  на  два  крила:  мельниківське  та  бандерівське(революційне).

---- Але  далі  все  пішло  так,  як  говорив  Степан. --- Каже  сестра  провідника  ОУН  Володимира. ---Оунівці(і  бандерівці,  і  мельниківці)   зазнали  страшного  удару  від  фашистів.

30  червня  1941  року  у Львові  Степаном   Бандерою  було проголошено     «Акт  про   відновлення  української держави»,  сформовано  український   уряд.  Гітлер  доручив  своїй  поліції  негайно  ліквідувати

«цю  змову  українських  самостійників».  Уряд  і  Бандера  були  відправлені  у  німецький   концтабор  « Заксенхаузен».  Уцілів тільки  батальйон  «Нахтігаль», бо  був  далеко  на  передовій.  На  основі  вишкільного  батальйону  пізніше  виросла  УПА(Українська  Повстанська   Армія),  про  яку  пізніше  французькій  генерал  де  Голль    скаже: «Якби  у  Франції  була  така  героїчна   армія,  як  УПА,  Франція  була  б  непереможною». 

Бандера  просидів  у  Заксенхаузені  до  1944 року.  Відступаючи,  фашисти  згадали  про  Бандеру  і  ОУН.  «Ми  не  можемо  бути   п‘ятою  колоною  Вермахту.  Ми – перша  колона  України!» -- заявив  у  гестапо  Бандера  за  його  власною  розповіддю.

Кілька  рядків  про  відношення  між  УПА  та  партизанами  Ковпака.  Архіви,  які  відкрила  наша  СБУ,  доводять,  що  спочатку,  завдяки  пропозиції  ковпаківського  комісара  Руднєва,  радянські  партизани  тримали  нейтралітет по  відношенню  до  УПА,   бо  обидві  сторони  боролися  з  фашистами.   Однак,  пізніше,  виконуючи  пряму  вказівку  Сталіна,  Ковпак  завдав  УПА  удар  у  спину.  До  речі  ,  від  пострілу  у  спину  від  своїх  загинув в  одному  із  боїв  і  Руднєв.  Авантюра  Ковпака  закінчилася  трагічно  для   ковпаківців --  вони  були  розбиті  фашистами.

На  початку  1944  року  кількість  бійців  УПА    сягала  100  тисяч  вояків.  А  скільки  загинуло  у  ході  війни  з  фашистами!  Порівняльно: на  всій  території  України  налічувалося  до  40 тисяч  радянських  партизан.  Це ще  раз  доводить,  о  основний  тягар  опору  фашистам  на Галичині  несла  на  собі  УПА.  В  УПА  по  офіційним  даним  50%  належало  до  ОУН,  а  інші  були  звичні  українці.   У  повстанській  армії  була  сотня  узбеків,  воювали  також  росіяни,   білоруси, грузини,  вірмени,  євреї…  Збереглися  десятки  томів  документів  УПА,  в  тому  числі  том  пісень,  які  ми  зараз  почали співати.

Під час  Другої  світової  війни  ОУН  не  тільки  очолила збройну  боротьбу  проти  фашистів  на  теренах  Галичини,  а й  організувала  проти нацистське  підпілля  на  сході  України. Похідні  групи  ОУН  працювали  у  Дніпропетровську,  Донецьку,Горлівці,Красноармійську,  Маріуполі,  Одесі,  Миколаєві…

У  середині  дев‘яностих  стало  відомо,  що  славнозвісна  «Молода   Гвардія»  в  Краснодоні  була   створена  не комуністами,  а  оунівцями.  Цикл  передач,  присвяченій  цій  темі,  пройшов  по  Національному  радіо.  Частина  «Армії  Безсмертних»  під  керівництвом  генерал-хорунжого  Романа  Шухевича  продовжувала  боротьбу  за   незалежність  України.   Командир  «безсмертних»  був  знищений  загонами    НКВС  у  1950-тому  у  передмісті  Львова.  По  телебаченню    пройшов  фільм,  присвячений  Роману  Шухевичу. Легендарному  українському  генералу  посмертно  в  часи  Президента  Ющенка  було  присвоєно  звання  Героя  України.

З  установленням  московської  влади  на  Західній  Україні  самих  повстанців  і  їх  сім»ї  жорстоко  переслідував  НКВС.  Їх  висилали  до  Сибіру.  Багато  хто  з них  гинув  у  дорозі.   Співробітники  НКВС  і його  агенти  проходили  спеціальний  вишкіл  у  Східній  Україні,  а  потім,  переодягнувшись  у  форму  вояків  УПА,,  під  жовто-блакитними  прапорами  чинили  жорстоку  розправу  над  мирним  населенням  Галичини,  компрометуючи    бандерівський   рух.

Степан  Бандера  не  здавався.  І  тільки  коли  стало зрозуміло,що  рух  за  державність  України  гине,   прийняв  рішення  тимчасово  втратити  Україну,  але  зберегти армію,  зберегти  патріотів.  У  1947  році  50  тисяч  повстанців  прорвалися  через  радянський  кордон,  минули  Польщу  і  пішли  у  Західну  Німеччину,  пізніше  склавши  нову  хвилю  української  еміграції.

Зрозуміло,  що  така  людина,  як  Степан  Бандера,  не  могла  впасти  у  відчай.  У  1953  році,  переховуючись  від  помсти  НКВС  у  горах  на  півдні  ФРГ,  він  пише:  «Комунізм  повністю  суперечить  духу  української  нації.  Визвольна  боротьба  цього  періоду  носить  основну  мету:  розбудити  українську ідею  в  народі  і  підняти  його  на  визвольну  боротьбу.»

Гаряче  серце  патріота  перестало  битися  15  жовтня  1959  року.  Повертаючись  з  роботи,  він  відкрив  ключем  вхідні  двері  будинку,  в  якому  проживав.  Назустріч  з  передпокою  ступив  невідомий… В  обличчя  Бандери  вдарив  гарячий  струмінь.  Агент  КДБ  Богдан  Сташинський  обірвав  земний  шлях  «великого  націоналіста»  пострілом  з  газового  пістолета,  зарядженого  синильною  кислотою.  Степан  Бандера  помер  від  розриву  серця…Похований  Степан  Андрійович  Бандера   у  Мюнхені  на   українському  цвинтарі.

 Розкидані  могили   українських  борців  за   незалежність  нашої  Батьківщини  по  цвинтарям  всього  світу, тільки  не  на  рідній землі.  Так  ненавиділи  і  ненавидять вороги  України  наших  героїв,  так  сильно  сидить в  нас  «манкуртство» , що  навіть  на  26-ому  році  Незалежності    ми  не  можемо  створити  на  нашій землі Пантеон    Великих  Українців  і  перевезти  їх  останки  на  рідну  землю.

У  2000  році,  вивчаючи  причини  загибелі  у  Львові  Народного  артиста  України  композитора  Ігоря  Білозіра,  я  познайомилася  з  його  другом,  поетом    Богданом  Стельмахом.  На  моє  питання,  що  він  мислить  про  Степана  Бандеру,  Стельмах зачитав  із  своєї  поезії:

            «…Бандерівець,  Бандера.  Бандері-вець…

           І  так тримало  понад    сорок  літ.

          Аж  ось  нарешті  день,  як  чорнобривець, 

         Вінчає  сірий  український світ.

          Вставаймо,  вічні  революціонери,

          Під  кольори  бандерівських  знамен,

           Бо  хоч-не-хоч,  а  іменем  Бандери

           Всіх  українців  хрещено  здавен.

         Тож  не  відхрещуймось  від  нього,  як  «останні»!

         Він в  наших  душах  наймита  зборов.

         Панове,  воля – то  примхлива  пані, 

        Їй  до  смаку  лиш    вража ,  злая   кров!...

       Тому  я  вірші  ці  в  прийдешню  еру

       Вихрипую  із  зболених  грудей:

      О,  Господи! –

      Ще  раз  нам  дай  Бандеру!

      Він  так  потрібен – нині…МОЛОДИЙ!»

Пам'ятник_Степанові_Бандері_в_Івано-Франківську

Хочу  додати:  Героїв  не  можна  вбити.  Вони  не вмирають.  Вони  відходять  у  вічність,  залишаючи  після  себе  ідеї  і  послідовників.

                Слава  Україні! – Героям  слава!

Світлана  Гавриленко,  лектор-методист  Центру «Українознавство»      

Изложение
( 0 оценок )
Актуальность
( 0 оценок )
Автор
( 0 оценок )

Отзывы и комментарии

Написать отзыв
Написать комментарий

Отзыв - это мнение или оценка людей, которые хотят передать опыт или впечатления другим пользователями нашего сайта с обязательной аргументацией оставленного отзыва.
 
Основной принцип - «посетил - отпишись». 
Ваш отзыв поможет многим принять правильное решение

 Комментарии предназначены для общения и обсуждения , а также для выяснения интересующих вопросов

Не допускается: использование ненормативной лексики, угроз или оскорблений; непосредственное сравнение с другими конкурирующими компаниями; размещение ссылок на сторонние интернет-ресурсы; реклама и самореклама, заявления, связанные с деятельностью компании.

Введите email:
Ваш e-mail не будет показываться на сайте
или Авторизуйтесь , для написания отзыва
Изложение
0/12
Актуальность
0/12
Автор
0/12
Отзыв:
Загрузить фото:
Выбрать
Ответственный за раздел
Анна Денисенко
Доброго времени суток, уважаемые читатели!
Просим обращаться к редакции сайта с интересующими Вас вопросами. Нам важно знать именно Ваше мнение. Мы работаем для Вас!!!
066-654-64-64
Skype: denisenko_anna25