Кантемирівський «скачьок» - міфи і реальність

Так уже склалося, що в СРСР усі "скачькі", "прориви", приурочені до "знаменних" дат, завжди призводили до поразок численних жертв. Не став винятком і цей січнево-лютневий "скачьок", щодо звільнення Красноармійська.

45 років минуло від трагічного моменту в історії міста Покровськ, пов'язаного з так званим «Кантемирівським проривом (скачьком)» у лютому 1943 року.

У лютому 1943 року Совінформбюро повідомило: «В районі Красноармійського наші війська вели наступальні бої. Н-ська частина в бою за один населений пункт знищила до батальйону німецької піхоти і підбила 12 танків противника. Противник кілька разів переходив в контратаки, але успіху не добився. На полі бою залишилося більше 300 ворожих трупів і 3 згорілих німецьких.

Збереглася пом'ята похоронка на вирваному з конторської книги аркуші. Невиразний текст так би і залишився незрозумілим, але на щастя, у базі Меморіал є повний запис про загиблого, що дозволило уточнити його останнє місце служби і смерті:

Рядовий Буторін В. Р. Убито 12 лютого 1943 року. 601-й день війни «Ваш чоловік автоматник МРПБ д. танк.гвард. красноарм.Буторин Іван Григорович, уродженець р. Іжевськ вул. Червона 147 кв. 3, у бою за соціалістичну Батьківщину, вірний військовій присязі, проявивши геройство і мужність, був убитий 12 лютого 1943 р. Похований на південно-західній околиці р. Красноармійськ Сталінської обл.»

Похоронка на рядового І.Буторіна

А починалося з того, що на папері все було дуже амбітно, бравурно й «оптимістично». 20 січня 1943 року Верховним Головнокомандуючим було затверджено план операції «Скачек», («Стрибок»), розробленої командувачем Південно-Західним фронтом М.Ф.Ватутіним.

Задум був «простий» - силами танкових корпусів ударом з півночі аж до Азовського моря відрізати і знищити Донбаське угруповання противника. Однак, при цьому не було враховано, що нетанкові корпуси представляли собою лише каркаси повноцінних формувань, усього в трьох передових танкових корпусах рухомої групи було 137 танків.

Й до ворожки не ходи, щоб стверджувати, що виконання плану операції мало здійснитися «традиційно до свята»: до 23 лютого! ( «Молоді загони Червоної армії, що вперше вступили до війни, вщент розбили німецьких загарбників під Псковом і Нарвою 23 лютого 1918 року. Саме тому день 23 лютого 1918р. був оголошений днем народження Червоної армії» , - Короткий курс історії ВКП (б). (1938)

1 лютого танковий корпус П. Полубоярова, не вступаючи у запеклі тривалі бої, в обхід Слов'янська вийшов до Краматорська – важливого залізничного вузла та промислового міста, де зосередилося багато тилових частин вермахту, які зазнали розгрому. На цей момент увесь корпус становило лише 37 танків, з мінімальною кількістю мотопіхоти, що пересувалася на автомобілях і верхи на танках.

5 лютого до Краматорська підійшов 3-й танковий корпус, що дозволило командувачу групою рухомої Маркіяну Попову поставити подальші завдання.

Генерал-лейтенант М.М. Попов

10 лютого корпус П. Полубоярова у Краматорську було змінено свіжою піхотою і поповнено 9-ю гвардійською танковою бригадою.

Здавши свої позиції в Краматорську, кантемирівці виступили в напрямі Добропілля і Гришиного пізно ввечері.

Переправившись у районі Красноторки і обійшовши полями Сергіївку з півдня, колони машин і танків авангарду корпусу було спрямовано на Гришине найкоротшою лінією через балки системи р. Казенний Торець. До цього моменту в корпусі, з урахуванням наданої 9 гвардійської танкової бригади було близько 50 танків, однак такому ризикованому кидку сприяли відсутність суцільного фронту і раптовість маневру.

О 4 годині ранку, пройшовши 85 кілометрів, танки увірвалися на станцію Гришине (1 км. від міста Красноармійськ, зараз вони фактично зрослися) і перерізали залізничний шлях.

Розуміючи, що на корпус очікуються неминучі контрудари, до Красноармійська (Гришиного) стали підтягувати 10-й і 18-й танкові корпуси.

На станції, за німецькими документами, було розстріляно кілька сотень тиловиків –колабораціоністів, деморалізованих італійців, і захоплено багато трофеїв, в т. ч. спирту, що призвело до випадків отруєння.

Втрата Красноармійська зводила нанівець постачання груп армій "Південь" і "Дон". Поява танків червоної армії саме тут Манштейн очікував менш за все: місцевість між Казенним Торцем і Самарою вважалася непрохідною для танків через велику висоту снігового покриву в балках. Залізниця через Красноармійськ була, по суті, єдиною повноцінною артерією постачання. Напрям Запоріжжя-Волноваха мав обмежену пропускну спроможність (залізничний міст через Дніпро було зруйновано радянськими військами ще в 1941 році), а шлях Дніпропетровськ-Волноваха був удвічі довшим, ніж основна магістраль з одноколійними ділянками (на 2/3 довжини) і розворотом складів. Шлях з перевантаженням техніки з вагонів на автотранспорт і назад у вагони, - з використанням пар станцій Межова-Селидовка і Демурино-Роя, - так само мав малу пропускну спроможність через обмежену кількість робочих автомашин і порівняно довгий шлях підвезення. Такий несподіваний поворот подій змусив Е. Манштейна прийняти жорсткі заходи.

11 лютого о 3:10 наказ висуватися до Гришиного отримала свіжа моторизована дивізія СС «Вікінг», що знаходилася у м. Сталіно.

Починаючи з 12 лютого, по танках, що залишилися без зенітного прикриття, стали працювати німецькі штурмовики з SCHG1, завдаючи ударів з низького польоту.

Танкісти 4-го гвардійського корпусу, перейшовши до оборони, засіли в Красноармійську серед кам'яних станційних будівель і відбивали атаки із землі та повітря.

І хоча в довідці вказано день загибелі танкістів 4-го гвардійського корпусу саме 12 лютого, є підстави стверджувати, що цей день вказано приблизно, як перший день німецької контрудару, бо надалі корпус було повністю розгромлено, вийшли до своїх поодинокі бійці і командири (у т. ч. штаб корпусу зі знаменом) і зрозуміло, що там було не до обліку поховань.

4-й гвардійський корпус тримав героїчну оборону близько тижня, відбиваючи атаки 11-ї танкової (мала всього 16 танків) і моторизованої дивізії СС «Вікінг» (з п'ятьма танками)

Попри всі звіти і звернення учасників так званого «скачька» Ватутін абсолютно неправильно оцінював ситуацію і вважав, що ці удари завдаються відступаючими з Донбасу німцями, вимагав «не допустити відходу противника на захід», в той час як кантемирівців, які залишилися без пального і боєприпасів, добивали серед станційних будівель.

Генерал-майор П. Полубояров, вирвавшись із котла , доповідав, що «корпус з усією його технікою, як бойової так і допоміжної, а також і по особовому складу майже повністю виведений з ладу».

Генерал-майор П.П. Полубояров

22 лютого залишки радянських танкових корпусів остаточно залишили Красноармійськ, маючи в ар'єргарді всього 8 танків.

Красноармійськ зайняла 333-я піхотна дивізія вермахту, новачок на радянсько-німецькому фронті

У приватних записах, залишених військовим комісаром Головного Автобронетанкового Управління Бірюковим, можна знайти такі рядки, які відносяться до розгрому корпусу: « Німці розібралися в загрожуваній їм небезпеці і здійснили безперервні і сильні контратаки з метою повернути залізничний вузол до своїх рук. Майже всі учасники боїв в районі Красноармійського полягли смертю хоробрих. Прапори корпусу і частин , які входили до нього, було врятовано. Автору не раз довелося зустрічатися після війни з маршалом бронетанкових військ П. П. Полубояровим. Мужній воїн пам'ятав полеглих танкістів, шанував їх пам'ять і не міг говорити про них без сліз.»

Місцевий житель Ф. Моргун, під враженням від відвідування Красноармійська після лютневих боїв написав:

"Східну околицю Красноармійська великою дугою огинає залізниця, яка відходить на Донецьк. На цій площі величезна кількість вантажних автомобілів, на яких увірвалися в місто червоноармійці. Їх було кілька сот... з розрахунком на швидкий заїзд і виїзд. Біля вантажівок щільно лежать убиті червоноармійці. На західній околиці... біля старого млина... з мосту через залізницю було добре видно велику кількість трупів. Чим ближче до цегельного заводу, тим більше трупів, причому тут було більше не розстріляних, а загиблих при штурмі заводу, який вперто захищали есесівці і власовці, які засіли тут в момент появи наших військ й утримувалися до приходу танків Манштейна. Це був єдиний об'єкт, який наші не зуміли захопити, і він завдав червоноармійцям багато біди".

Отже, 11 лютого Красноармійськ намагалися «звільнити» війська Південно-Західного фронту (командуючий генерал армії М. Ф. Ватутін). До складу оперативної групи (командир генерал-лейтенант М.М. Попов) входили підрозділи 4-го гвардійського корпусу (командир генерал-майор П.П. Полубояров), 3-а гвардійська мотострілецька бригада (командир полковник М.П. Леонов), 7-я лижна бригада (командир підполковник П.Г. Куликов), 1-а винищувальна бригада (командир підполковник Є.Д. Єфремідзе) та інші.

"Канонізація" Ватутіна, який загинув у 1944 р., колишнього креатури Жукова і товариша по службі Хрущова, а також післявоєнний зліт П. Полубоярова до командувача танковими військами СРСР стали причиною повного замовчування цієї злочинно невдало спланованої операції щодо звільнення Красноармійська.

М.Ватутін із М.Хрущовим

В офіційній історії знаменитої Кантемирівській дивізії згадування про лютий 1943 р. відсутнє зовсім.

Вшановуючи мужність і героїзм радянських солдатів, мусимо констатувати, що з точки зору військової стратегії операція «Стрибок/Скачьок», розроблена Генштабом Червоної армії, була однією з найбільш бездарних за роки Другої Світової війни. «Кантемирівський прорив» забрав життя тисяч радянських воїнів і мирних мешканців. Втрати були катастрофічними і найстрашніше – не виправданими. Радість звільнення була недовгою, відступ - панічним, розплата - кривавою. Остаточно Красноармійськ (Покровськ) було звільнено тільки 8 вересня 1943 року.

Зазначимо, що Кантемирівска дивізія створено у червні 1942 року у Сталінграді.

Закінчення Другої світової вона зустріла під Прагою.

Пізніше військовослужбовці Кантемирівської танкової дивізії брали участь у «миротворчих операціях» у Косово, Південної Осетії, а також - у Чеченській кампанії.

І наостанок – декілька слів про «кантемирівський «Танк Т-34-85» на центральній площі м. Покровська.

Схиляючи голову перед мужністю і героїзмом червоноармійців і танкістів-кантемирівців, що загинули під час так званого сумнозвісного «скачька» через злочинні амбіції генералів-солдафонів, які прагнули вислужитися перед «верховним», намагаючись подати тому «перемогу до свята». Слід нагадати, що сьогодні ця горе-дивізія, яка «заблукала» в донецьких степах, бере активну участь у гібридній війні московських агресорів проти суверенної України.

Після боїв на Донбасі з кантемирівської танкової дивізії військовослужбовці звільняються цілими групами (мабуть, це колишні онуки й правнуки, які не забули трагічно загиблих своїх дідів і прадідів).

Від «подвигів» сучасних гібрідокантемирівців, «с лавних прадідів великих

п равнук ів поган их» гинуть кращі сини України. То як ми сьогодні маємо ставитися до цієї «бойової машини» посеред нашого міста?

Сьогодні я не закликатиму до негайного зняття її з постаменту, хоча б це було логічно і справедливо, але наполягаю на встановленні дошки-застереження, де було б нагадування про «подвиги», злочини сьогоднішніх путінських ординсько-московських «горе-героїв» кантемирівців.

Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до світла і волі. Сподіваємося, ми з честю здійснемо свій вибір.

Отже , боротьба триває . Запорука нашої перемоги - єдність , згуртованість , коли кожен з нас буде сумлінно виконувати свої обов ' язки на своєму місці , коли ми разом дружно будемо перти нашого українського Плуга.

Володимир Алтухов,

ст. викладач ДонНТУ,

Член Національної спілки ветеранів Афганістану (УСВА),

Національної спілки журналістів України (НСЖУ),

заст. голови Громадської ради при міськвиконкомі м. Покровська