• Головна
  • Светлана Гавриленко: «У незалежної держави повинна бути своя історична пам’ять і своя національна гідність»
Мнение
18:17, 31 липня 2015 р.

Светлана Гавриленко: «У незалежної держави повинна бути своя історична пам’ять і своя національна гідність»

Мнение

Тема переименования Красноармейска по-прежнему будоражит умы и сердца местных жителей. Сайт 06239.com продолжает цикл публикаций мнений общественных деятелей, историков, краеведов и преподавателей о захлестнувшей Донбасс и всю Украину декоммунизации. Интереснейшее письмо было получено журналистами сайта от Светланы Гавриленко – лектора-методиста Центра «Украинознавство», в котором Светлана Николаевна подробно описывает судьбу и сущность манкурта, проводя яркие параллели с украинским народом.

Як манкурту повернути своє ім’я

Знайди, де твоє коріння, і не метушись щодо інших світів

Григорій Сковорода

У минулому році в нашому місті, а потім і у наших сусідів – димитрівців - була проведена наукова регіональна конференція «Історична доля Донбасу – невід’ємна частина історії України». На цьому важливому заході аргументовано доводилося, що Донбас не є частиною так званого путінського «русского мира», а тим паче не є «Новороссией».

Наша українська історія трагічна і героїчна. За словами Володимира Вінниченка, її «не можемо читати без брому». Ми – біблійний народ «РОШ». Це пізніше Московія вкрала у нас нашу назву «Русь» і зробила нас Малоросією. Кожен поневолювач, особливо деспотична східна сусідка, топтала своїм ворожим чоботом цю прекрасну древню землю, знищуючи її еліту, мову, перекроюючи і привласнюючи нашу історію, нав’язуючи нам своє «поняття». Москва навіть топоніміку нам змінювала на свій лад – наприклад, назви селищ і міст (Краматорск, Красноармейск, Селидово). Так Москва поступово перетворювала нас на манкуртів.

Серце молить нагадати великого киргиза Чингіза Айтматова, його «Легенду про манкурта». Ось вона в моєму переказі:

«В сиву давнину по Аралу жили мирні племена. Вони любили свою рідну землю. Мова цих племен була для них найкращою. Люди шанували звичаї своїх пращурів, спиралися на них. Але…прийшли жорстокі безжалісні завойовники і в крові потопили цю землю. Знищили всіх чоловіків - захисників батьківщини. Залишили в живих тільки маленьких хлопчаків. Але що поневолювачі з ними зробили?! Вони вбивали молодих верблюжат і їх м’яку шкіру - шарі - натягували на голівки хлопчаків і відпускали їх у степ. Сонце нещадно палило, шарі кам’ніло, впивалося в скроні, давило на мозок… Від болю дитина не знаходила собі місця, металася по пустелям. Із 10 таких хлопчаків в живих залишалось 1-2. Шарі робило своє діло – діти ставали манкуртами, в перекладі з киргизької – «загубившими пам’ять».

Манкурти підростали, забували своє ім’я, мову, батьків. Не розуміли, що це їхня рідна земля. Вони вірно служили своїм господарям. Завойовники їх добре годували, тому манкурти були сильними, дужими і цінилися, бо за їх слухняність і покірність платили в 10 разів більше, ніж за звичайного раба…

Матері спочатку шукали своїх дітей, а потім припиняли. Бо манкурти не пам’ятали їх. Але була одна жінка, яка роками шукала свого сина і не заспокоювалася. Це була справжня мати, яка вірила, що знайде свого сина, поверне йому пам’ять і він впізнає її.

Всі жінки хотіли їй допомогти, щоб вона не страждала. І ось одна подруга їй сказала: «Іди в той степ, там пасе отару овець свого господаря один манкурт. Мені здається, це твій син. Мені боляче дивитися на тебе. Іди переконайся, що він забув тебе». І показала жінці дорогу.

Це бачив господар. Він знав, що мати прийде до свого сина, але не хотів губити такого слухняного раба, бо заплатив за нього великі гроші. Ввечері він дав манкурту лук і стріли і навчив його, що робити…

І ось на світанку мати побігла в степ. Вона схвильовано шепотіла: «Синочку мій рідний! Нарешті я тебе знайшла. Я люблю тебе, сину… Ти впізнаєш мене. Моя любов поверне тобі пам’ять і твоє ім’я. Ти не будеш манкуртом».

Ближче, ближче до манкурта підбігає мати. Ось вона його бачить…і впізнає свого сина.

«Сину мій, рідна моя дитина! Я – твоя мати! Впізнай же мене!». Голос її від хвилювання зірвався на зойк. Щось знайоме озвалося в серці манкурта. Але, пригадавши завдання господаря, примружився і націлив стрілу у серце жінки. Стріла в неї влучила.

Захиталася мати, падаючи, затисла стрілу глибше у серце і поповзла до сина. «Синочку мій любий! - дивлячись згасаючим поглядом в очі здивованого манкурта, прошепотіла вона. – Ти ж вбив свою рідну матір!».

Захитався манкурт, щось давнє обпекло його мозок, стисло серце… Але наказ господаря пересилив. Він став ногою на тіло матері, нахилився і рвучко витягнув стрілу з її серця. Кров залила навіть чоботи. І мати сконала у ніг свого сина-манкурта. А він поніс стрілу господарю. «О господарю! Я виконав твій наказ! Я влучив цій настирній жінці в самісіньке серце. Ось доказ». І він простягнув орошену кров’ю матері стрілу.

Посміхнувся господар і відповів: «Ось тобі смачний шмат баранини! Служи мені вірно, виконуй мої накази і ти завжди будеш їсти жирну баранину!».

Чи не нагадуємо ми, українці, собі манкуртів?

Краще, що народжував наш народ, або знищувалося, або гнило у болотах, піднімаючи «Северную Пальмиру» ката Петра І, дзвеніло кайданами по Сибіру, пізніше валило ліс, будувало «стройку коммунизма». Пам’ятаєте: «Мой адрес – не дом и не улица, мой адрес – Советский Союз!»?

Поневолювачі вбивали в наші манкуртські голови, що ми – малороси, називали наших героїв зрадниками, а зрадників і чужинців-катів піднімали на п’єдестал героїв, називали їхніми іменами наші мітса, вулиці, площі.

Незважаючи на інформацію, яка відкрилась, багато хто з нас ще не зняв «манкуртське шарі» зі свого мозку. Боляче і гірко відчувати, що навіть історики не хочуть знімати це шарі?!

Нас косили голодоморами, знищували, загоняли у «великий льох» нашу віру, нашу українську церкву і на нашій же землі споруджували і споруджують великі храми Московського патріархату, вірного служителя Російської імперії.

Церкви Московського патріархату як сарана  посіли на нашій землі, де співається «Осана!» Патріарху Московському Кирилу Гундяєву – табачному олігарху Росії, особистому другу Володимира Путіна, новітнього «собирателя Российской Империи».

Наші українські святині Почаєвська та Києво-Печерська лаври до сих пір належать Московському Патріархату. Це ті святині, в які пішки ходила вся православна Україна! Все гарне, зроблене нашими майстрами, вивезено в музеї, російські храми. А в резиденцію Кирила Гундяєва в Загорську зараз стікаються гроші українських мірян.

Нам треба будувати свою міську церкву, спираючись на свою історичну пам’ять, а не поклонятися чужому. Міцний московський ідеологічний мур не давав і не дає нам зазирати за нього. Україну перетворювали і зараз хочуть навернути до Малоросії, Новоросії, «русского мира», «Слобожанщины», «младшего брата»…

Московії завжди був потрібен «царь», «генсек» або «бессменный президент». У шостому класі, коли вмер кат України Сталін, ми разом з вчителями ридали і думали, що настав кінець світу. Так ми забували нашу прекрасну мову. Ми вчилися, співали, читали російською мовою, бо в наш мозок вбивали, що наша мова «сельская». Нас, українців, планомірно робили манкуртами.

Але ж спрацював Божий Промисел! З’являлися Кармелюки, Наливайки, Дорошенки, Сагайдачні, Гонти, Залізняки, Мазепівці, славні лицарі - запорожські казаки. Пізніше – Шевченко, Франко, Леся і до наших днів: Центральна Рада, УПА, Бандера, Стус, Ліна Костенко, наш Майдан, Небесна Сотня, герої АТО…

Ми знімаємо «манкуртське шарі» з нашого мозку. Ми пробуджуємося, ми повертаємося до нашого коріння. Починаємо розуміти, що ми – велика самобутня європейська нація.

Беремо на озброєння вислів політв’язня радянських концтаборів, відомого шестидесятника, друга Василя Стуса, Левка Лук’яненка, В’ячеслава Чорновола, душа якого в минулому році відлетіла в інші світи Євгена Сверстюка:

«У незалежної держави повинна бути своя історична память і своя національна гідність».

(Продовження буде)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Красноармейск #Светлана Гавриленко #переименование
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Оголошення
live comments feed...